Комментировать

Задать вопрос юристу

13 лютого 2014 року у м. Києві відбувся круглий стіл: «Право людини на отримання медичної допомоги в умовах проведення мирних акцій протесту та озброєних конфліктів», організатором якого виступив Комітет з медичного права Асоціація правників України.

До обговорення актуальних та проблемних питань надання медичної допомоги в умовах напруженої етно-політичної обстановки долучилися провідні експерти-юристи, медичні працівники Медичної служби Майдану, громадські активісти, представники Міністерства охорони здоров'я України та Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, журналісти телевізійних та друкованих загальнонаціональних і спеціалізованих ЗМІ.

За дискусією в аудиторії в режимі реального часу спостерігала численна аудиторія із всіх регіонів України. В режимі прямого ефіру захід та інтерв’ю з експертами можна було побачити на телеканалі 112.
У наш час проблеми дотримання права людини на отримання медичної допомоги, забезпечення захисту медичних працівників, які надають медичну допомогу конфліктуючим сторонам, в умовах акцій протесту є актуальними не тільки для нашої держави.

Необхідність забезпечення права людини на отримання своєчасної, якісної та у повному об’ємі медичної допомоги протягом протистояння на Майдані прямо та опосередковано випливає з ряду чинних українських нормативно-правових актів, а також закріплено у Женевських конвенціях та Протоколах до них. Про це зазначила приватно практикуючий юрист Варвара Кочергина . На думку експерта, нинішня ситуація в країні не повною мірою може бути врегульована внутрішнім законодавством, тому експерт зазначає, що всі прогалини в законодавстві варто заповнювати міжнародними нормами застосовуючи принцип аналогії закону. Зокрема, застосування положень Женевських конвенцій, у т.ч. щодо організації та надання медичної допомоги, забезпечення життєдіяльності цивільного населення країни, захисту медичних працівників має застосовуватися в Україні.

Радмила Гревцова , адвокат, к.ю.н., директор Інституту медичного і фармацевтичного права та біоетики, член Ради Директорів Всесвітньої асоціації медичного права, докладно проаналізувала міжнародно-правові аспекти  надання медичної допомоги у кризових ситуаціях, пов’язаних із застосуванням сили.  Залежно від інтенсивності застосування сили та рівня організованості конфліктуючих сторін, такі ситуації належать або до збройних конфліктів неміжнародного характеру, або до так званих «порушень внутрішнього порядку та обстановки внутрішньої напруженості». У першому випадку застосовуються норми міжнародного гуманітарного права (International Humanitarian Law), насамперед Женевські конвенції, які забезпечують максимальний рівень захисту жертв таких конфліктів. У другому – переважно норми «міжнародного права прав людини» (Intrnational Human Rights Law) та національного законодавства. Проте навіть у разі, якщо ситуація в Україні не перетинає межі, за якою напружена обстановка перетворюється на збройний конфлікт,  можуть застосовуватися певні норми міжнародного гуманітарного права (МГП). Зокрема, йдеться про звичаєві норми МГП, а також про норми так званого «м’якого права». Які відзначала експерт, ціла низка звичаєвих норм МГП безпосередньо стосується надання медичної допомоги. Серед джерел «м’якого права» особливе місце посідає Декларація про мінімальні гуманітарні стандарти, відома як «Декларація Турку».

Пані Р. Гревцова також позначила найбільш актуальні проблеми вітчизняного законодавства і правозастосовної практики щодо надання медичної допомоги у конфліктних ситуаціях. Однією з таких проблем є вимога до медичних працівників повідомляти органи внутрішніх справ про випадки звернення за медичною допомогою осіб з пораненнями чи іншими тілесними ушкодженнями, яка передбачена спільним наказом МВС та МОЗ № 307/105 від 10.05.1993 (із змінами). Внаслідок цього поранені нерідко відмовляються від звернення до закладів охорони здоров’я. Проте, як відзначила Р.Гревцова, цей наказ суперечить Конституції та законам України. Так, відповідно до статті 32 Конституції України, інформація щодо стану здоров’я особи може бути поширена без її згоди тільки у разі, якщо відповідний випадок передбачений законом. Водночас жоден з чинних законів не містить вказівки на випадок, про який йдеться у спільному наказі № 307/105.

Зоряна Черненко, доктор права, керівник Центру міжнародного захисту прав людини Національного університету «Києво-Могилянська академія» продовжуючи тематику безпеки пацієнтів, а також медичних працівників, які надають допомогу постраждалим під час мирних акцій протесту відзначила, що для України є проблемним питання інформування співробітників правоохоронних органів щодо заборони застосування зброї проти медичних працівників та волонтерів медичної служби. Такі норми закріплені у міжнародному праві та є обов’язковими до виконання на території багатьох держав. Однак нинішня ситуація та кількість постраждалих волонтерів-медиків Медичної служби Майдану свідчать про гострий дефіцит розуміння основоположних принципів серед працівників правоохоронних органів. На думку експерта, робота держави має бути спрямована на ліквідацію виявленого дефіциту вкрай важливих знань.

Також пані З. Черненко відмітила, що Україна, ратифікуючи Женевські Конвенції, визнала загальний принцип права кожного на медичну допомогу та нейтралітет того, хто таку допомогу надає під час будь-яких конфліктів.

Конкретним проблемам роботи медичної служби Майдану, зловживанням та порушенням прав медичних працівників та постраждалих був присвячений виступ голови Громадської ради при МОЗ України, президента Всеукраїнського лікарського товариства, координатора Медслужби Майдану Олега Мусія. Як зазначив пан О. Мусій, завдячуючи подіям Жовтневої революції та отриманому досвіду організації медичної допомоги для організації та функціонування нинішньої Медслужба було витрачено пів дня. Однак, попри злагоджену роботу медиків-активістів, Медслужба має низку проблем юридичного характеру, зокрема:

-  Невизначеність юридичного статусу Медслужби,
-  Правовий статус волонтера медичної служби, медичного реєстратора служби швидкої допомоги, закладів охорони здоров'я,
-  Відсутність у медичних працівників достовірної інформації щодо переліку документів, які засвідчують особу співробітників правоохоронних органів (зовнішній вигляд документів, об’єм інформації про особу, що має міститися тощо), перелік документів, на підставі яких правоохоронці мають право вчиняти певні дії, визначене коло повноважень таких осіб, у т.ч. щодо вилучення потерпілих осіб з медичного закладу без дозволу медичних працівників,
-  Невизначеність подальшої долі затриманих волонтерів Медичної служби,
-  Ймовірність репресій щодо медичних працівників, які надають медичну допомогу постраждалим на Майдані, з боку влади,
-  Зловживання та дискримінація щодо студентів медичних вузів, які надають допомогу в якості волонтерів.

  Максим Іонов , голова Незалежної профспілки служби швидкоїмедичної допомоги, лікар виїзної бригади розповів про кричущі випадки порушенняправ людини на отримання медичної допомоги, які він спостерігав особисто.Зокрема, пан М. Іонов зазначив, що постраждалих від подій на Майдані припередачі від бригади швидкої допомоги до приймального відділення лікареньневідомі особи силоміць вивозили у невідомому напрямку. Подальша доляпостраждалих залишалася не відомою. На думку експерта, такі дії, ймовірно,виконувалися на вимогу влади. В подальшому звістки про вилучення важко хворихосіб, що постраждали при зіткненнях з правоохоронцями на Майдані, сприяли тому,що поранені та травмовані мітингувальники перестали звертатися за медичноюдопомогою до служби швидкої допомоги, в державні та комунальні заклади охорониздоров'я. Саме тому офіційні заяви в.о. Міністра охорони здоров'я України Р.В.Богатирьової щодо кількості постраждалого населення та правоохоронців невідповідають дійсності.




Огляду кількості зловживань проти медичних працівників Медичної служби Майдану було присвячено короткий виступ  Наталії Лісневської , адвоката, яка здійснює правозахист Олексія Тутова (заарештованого волонтера Медслужби) та інших медичних працівників, щодо яких вчинялися протиправні діяння. На підтримку думки спікерів-експертів пані Н. Лісневська відмітила, що широка інформаційна кампанія серед правоохоронців щодо заборони насильства проти медичних працівників та серед медичних працівників щодо повноважень співробітників правоохоронних органів – це необхідні заходи, які мають бути вжиті негайно.








Віце-президент ГО «Громадська ініціатива «Право на здоров'я» Софія Богатова зазначила, що медичні працівники, щодо яких вживалося насильство, та постраждалі мітингувальники мають право на відстоювання своїх порушених прав у міжнародних інстанціях, якщо вітчизняні засоби захисту будуть вичерпані, а права осіб не будуть поновлені або відшкодовано моральну та матеріальну шкоду постраждалим. У разі продовження зловживань та застосування сили проти мирного населення, у т.ч. політичні репресії, Україна може повторити долю інших держав, щодо яких вживалися міжнародні заходи, зокрема створення Югославського трибуналу тощо.



Олена Беденко-Зваридчук , голова Комітету з медичного права АПУ, директор ЮК «МедАдвокат», та Світлана Малиновська , адвокат, Заступник голови Комітету з медичного права АПУ, старший юрист практики Охорона здоров’я та фармацевтика АО «Arzinger» презентували спільну роботу Комітету медичного права АПУ та Правової комісії Громадської ради при МОЗ України щодо проведення правового аналізу чинних норм законодавства та підзаконних актів з питань передачі інформації від медичного закладу до органів міліції при виникненні підозри про отримання особою травм, що можуть носити кримінальний характер. Пані С. Малиновська відмітила, що з огляду на нерівнозначність законодавчих та підзаконних актів за своєю силою не можна говорити про колізію норм як таку. Однак, положення спільного наказу МВС України та МОЗ України N 307/105 від 10.05.93 р. «Про порядок обліку випадків звернення до закладів охорони здоров'я і міськрайлінорганів внутрішніх справ громадян з тілесними ушкодженнями кримінального характеру», обговорення якого розпочали попередні доповідачі, порушують ряд законів України та міжнародних актів, що ратифіковані Україною.

Підтримуючи думку експерта, Олена Беденко-Зваридчук зазначила, що нормативний документ, який би регулював порядок передачі подібної інформації, необхідний з огляду на необхідність у забезпеченні безпеки населення та з метою своєчасного розслідування злочинів. Проте, на думку експертів, такий підзаконний акт має бути відмінним від чинного наказу. Як зазначили пані О. Беденко-Зваридчук та С. Малиновська, Комітет з медичного права АПУ та Правова комісія Громадської ради при МОЗ України виступатимуть із відкритим зверненням до МОЗ України, МВС України та Омбуцмена із пропозиціями щодо гармонізації та приведення у відповідність до актів вищої юридичної сили зазначеного наказу № 307/105.

Зокрема, експерти зазначили, що новий акт має відповідати наступним критеріям:

1)  Такий нормативний документ має дотримувати норми законодавства щодо забезпечення збереження інформації про пацієнта (дотримання права на таємницю інформації про людину, лікарської таємниці), не повинен заважати роботі медичних працівників (невтручання в медичний процес) та одночасно допомагати правоохоронцям у здійсненні їхніх посадових функцій щодо забезпечення безпеки та своєчасного розслідування злочинів,
2)  Містити посилання на добровільність передачі інформації від постраждалого до органів міліції,
3)  Такий акт має містити чіткий та прозорий порядок передачі інформації, у т.ч. шляхом письмової фіксації волевиявлення постраждалого,
4)  Об’єм інформації, що буде передаватися від медичних працівників до органів міліції, спосіб передачі тощо також має бути чітко визначено.

Крім того, експерти визначили ще кілька пропозицій, які на їхню думку, допомагатимуть в подальшою попередити зловживання, які ми спостерігаємо нині, а саме:

-  дотримання чинного законодавства та недопущення зловживань та порушень щодо професійної діяльності медичних працівників
-  запровадження самоврядування в медичній сфері із залученням представників самоврядування до законотворчого, нормотворчого процесу та формування адекватної правозастосовчої практики
-  розробка законодавчих та профільних та  інших нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки та встановлення правового статусу медичних / фармацевтичних працівників, щоб відповідали сучасності

Зазначимо, що захід пройшов в режимі плідної дискусії, в ході якої було надано можливість всім спікерам та присутнім в залі представникам державних органів, учасникам та журналістам висловити власну думку щодо проблемних питань, які піднімалися.

Комітет з медичного права Асоціації правників України висловлює окрему подяку медіа-парнерам: Медико-правовому порталу «103-law.org.ua», Журналу «Практика управління медичним закладом», Часопису «Журнал головної медичної сестри», Інтернет-порталу «МЕДФАРМКОННЕКТ», спеціалізованому Інтернет-порталу «Просвіта».