Софія Галяс: "Бачу лауреата Національної Медичної Премії висококваліфікованим професіоналом, що любить свою роботу, фахівцем, якому пацієнти довіряють своє здоров'я та життя, відданим своїй роботі ентузіастом, який завжди готовий прийти на допомогу"

Комментировать

Задать вопрос юристу

  Хлопчик вижив завдяки милосердю, любові, чуйності, ласці і професіоналізму багатьох медиків: інтерв’ю з кращим практикуючим лікарем України Софією Галяс


Галяс Софія Олексіївна , лікар-педіатр, завідувач дитячим відділенням Романівської центральної районної лікарні, смт. Романів, Житомирської області, лауреат Національної Медичної Премії 2012 року у номінації «Практикуючі лікарі»


Софіє Олексіївно, розкажіть, як розпочиналось Ваше становлення як медика. Працювати у сфері охорони здоров'я мріяли з дитинства?

У школі я мала схильність до математичних наук, однак про освоєння професії лікаря мріяла ще з третього класу. Батьки право вибору залишали за мною. Тож, щоб довести рідним серйозність своїх намірів, я з першого курсу МНЗ почала працювати санітаркою у гінекологічному відділенні обласної лікарні міста Черкаси. Батьків брат свого часу працював фельдшером. Під час Великої Вітчизняної війни він дійшов до Берліна і складність професії відчув на собі. Я ж думала, що важко буває лише на війні. Робота в гінекологічному відділенні переконала мене у складнощах лікарської професії й у мирний час. На власні очі я побачила, що життя і смерть ходять поруч, а професіоналізм, колективізм, дотримання санітарно-гігієнічних норм та добре слово перемагають хвороби.

Отож, Ви закінчили МНЗ?

Так, Вінницький медичний інститут я закінчила зі спеціалізацією педіатрія у 1977 році. З дня випуску пройшло вже 36 років. Неймовірно, як швидко спливають роки! Однак за таких обставин хочеться ще більше, ще сердечніше подякувати усьому викладацькому колективу Вінницького медичного інституту за науку. Пригадую, як перед нами, випускниками, виступав відомий всьому світові кардіохірург Микола Амосов. Він сказав, що більшості з нас доведеться працювати у сільських місцевостях, де ми з гідністю лікаря та добротою людини повинні нести культуру споживання медичних послуг та ведення здорового способу життя. Згодом його слова стали для мене з чоловіком (випускником цього ж МНЗ) пророчими…

Якими були перші роки Вашої професійної діяльності?

Після проходження інтернатури в Бердичівській міській лікарні, мене з чоловіком направили на роботу до Дзержинської ЦРЛ. У районі була висока дитяча смертність, не вистачало медиків, а серед хворих яріли сепсис, фурункульоз, менінгококова інфекція. Чоловіка призначили районним педіатром і неонатологом, а мене – дільничним педіатром і ординатором дитячого відділення, а на громадських засадах – й лікарем приписної дільниці та куратором трьох дільничних лікарень.

Чи впливали тогочасні складнощі процесу адміністрування закладів охорони здоров'я на якісне надання медичних послуг пацієнтам?

Так, у ті часи поліклініка та ФПи не опалювались, тому доводилось здійснювати огляд дітей по домівках. У будь-яку погоду (у сніг, дощ і лютий холод) ми поспішала до хворих діток. А в ночі, коли усі відпочивали від денної роботи, у нас була ургенція та нічні чергування, які не оплачувались. З появою ультразвукової діагностики, після проходження курсів, я стала працювати лікарем кабінету УЗД (оглядала дорослих та дітей). Після тяжкої хвороби мені довелось змінити місце роботи, перейшовши до дитячого відділення, де я ось уже 12-ий рік поспіль працюю завідуючим дитячого відділення. Робота тут – складна, оскільки включає вона виконання обов'язків не тільки соматичного відділення… У нас, окрім хворих з різними нозологіями, лікуються й діти, які позбавлені батьківського піклування. А їм необхідне не тільки лікування, а й особливе ставлення.

Під Вашим лікарським наглядом виросло ціле покоління…

Так, тисячі хлопчиків та дівчаток. Чимало з них уже й самі стали батьками, а тепер приводять до мене своїх малят на огляд та лікування. Почесні відзнаки й грамоти – це, звичайно, добре. Попри це, як на мене, значно важливішими є слова: "Я Вас знаю. Ви мене лікували", "Спасибі за врятоване життя"…

Де черпаєте сили для роботи?

У захоплені творчістю. Свого часу я була учасником хору медичних працівників та жіночого ансамблю, з яким ми часто виїжджали до сільських клубів з концертними програмами, читанням лекцій, вогниками для донорів. Намагаюся ніколи не сидіти на місці, а займатись активним відпочинком.

Софіє Олексіївно, яким є кредо Вашої повсякденної роботи з пацієнтами?

Любити своїх пацієнтів і завжди допомагати їм.

Яким, на Вашу думку, повинен бути хороший лікар?

Професіоналом, який любить пацієнтів і свою роботу, а також власною персоною стає прикладом для наслідування.

Минулого року медична спільнота України визнала Вас одним із кращих практикуючих лікарів України, нагородивши Національною Медичною Премією. Зважаючи на це, Вас можна назвати хорошим лікарем. Розкажіть, яким чином, відповідно до Вашої дефініції, Ви подаєте приклад для наслідування своїм пацієнтам?

Я веду здоровий спосіб життя. Щоранку роблю гімнастику, систематично відвідую групу "здоров’я". Намагаюсь дотримуватись правильного режиму харчування. Віддаю перевагу активному відпочинку: люблю прогулянки в лісі, а також традиції збирати гриби. У рамках роботи лікарем, проводжу бесіди з матерями та їх дітьми щодо правильного харчування, пояснюю шкоду від куріння тютюнових виробів і вживання алкоголю, користь від занять фізичною культурою та спортом. Періодично публікую статті у місцевій пресі, зокрема газеті "Романівський вісник".

Чи траплялося працювати з лікарями, яких Ви могли б назвати еталонами медичного працівника?

Мені пощастило працювати у Житомирській області, де на моєму шляху зустрілось чимало людей, гідних професії лікаря. Це головний лікар Житомирської обласної лікарні – Марченко В.Ф., начмед – Русак С.О., обласний  педіатр – Шевченко Т.В. та всі завідувачіі відділень. Вищевказаних людей я можу назвати висококваліфікованими професіоналами, які турбуються про здоров'я дітей, а також ентузіастами, що передають свої знання колегам з районних лікарень.

Розкажіть, чим наразі займаєтесь?

Роботу завідувачем дитячого відділення ЦРЛ я поєдную з обов'язками лікаря-експерта Лікарняної каси Житомирської області. Моя робота націлена на дотримання лікування відповідно до клінічних протоколів. Тому доводиться тісно співпрацювати з лікарями різних спеціальностей, аби лікування хворих проходило без помилок. Велика увага надається побічним діям медикаментів.

Якою буде Ваша універсальна порада для нинішніх та потенційних пацієнтів?

Своєчасно звертайтесь за консультацією до лікаря, не можна недооцінювати результативність лікування у разі вчасного і правильного обстеження пацієнтів, а також призначення їм обґрунтованого лікування.

Тобто до практики самолікування Ви відноситьсь негативно?

Звичайно! На щастя, дедалі більшість пацієнтів самостійно антибіотики уже не приймають, а якщо і вживають, то частіше противірусні і жарознижуючі. Це і є межа безпечного самолікування.

Чи були у Вашій практиці випадки, які Ви та колектив лікарні пам'ятатимете усе життя?

У моїй практиці було багато незвичних випадків порятунку дітей. Ось один із них. 6 років тому (23.12.2007) у гінекологічному відділенні (пологове було на ремонті) народився хлопчик. Маля перевели до дитячого відділення, де при огляді йому діагностували вади розвитку (дефект шкіри пупочного кільця та вроджена вада серця). Мати відмовлялася готувати дитину грудним молоком. Маля перевели в ЖОДЛ, зробили пластику пупочного кільця, проконсультували в Інституті кардіохірургії (діагностували важку ваду серця, яка потребувала операційного втручання). У той час матір дитини уже зникла, а Георгій (так назвали хлопчика у Києві) став проживати в дитячому відділенні. З такою важкою патологією дитинка не набирала ваги, часто хворіла, а згодом у неї з'явились ще й пахово-калиткові кили. Це постійний неспокій і періодичні защемлення. Реаніматолог з ЖОДЛ спочатку навіть не хотів забирати малого в обласну лікарню (адже дитина неперспективна). Мені вдалось вмовити обласного спеціаліста на перевід хлопчика до ЖОДЛ, адже очі малого випромінювали бажання жити. Маля прооперували з приводу пахово-калиткових кил. У 1 рік Георгій важив 6,600 кг. Серцева патологія давала свої результати. Медичному персоналу доводилось нелегко з доглядом хлопчика, а коли маляті виповнився 1 рік та 2 місяці, його прооперували в Інституті кардіохірургії м. Києва. Незадовго після операції, хлопчика всиновили. Цього року Георгій піде до школи в перший клас. Батьки часто привозять його на огляд до нашої лікарні. Як тільки він заходить до нашого відділення, то одразу ж біжить на кухню. Мабуть, відчуває, що перші роки свого життя він провів саме тут. Георгій вижив завдяки милосердю, любові, чуйності, ласці і професіоналізму багатьох медиків.

І насамкінець, розкажіть, яким бачите лауреата Національної Медичної Премії у 2013 році?

Бачу його висококваліфікованим професіоналом, що любить свою роботу. Бачу його фахівцем, якому пацієнти довіряють своє здоров'я та життя. Зрештою, бачу й відданим своїй роботі ентузіастом, який завжди готовий прийти на допомогу.

Анна Козаченко, прес-служба Національної Медичної Премії