Медико-правовой портал 103-law.org.ua
проект компании МедАдвокат

Медична сестра повинна мати стійкий характер і неабиякі організаторські здібності

Хірургія – це така радикальна і конкретна сфера медицини, у якій ти відразу бачиш результати своїх дій. Ти бачиш, як людина стає на ноги, як у неї відновлюються функції організму
Категория: Права медработников
Комментировать
Медична сестра повинна мати стійкий характер і неабиякі організаторські здібності: інтерв’ю з кращою медичною сестрою Ларисою Абашкіною

Абашкіна Лариса Олексіївна, медична сестра-анестезіолог відділення анестезіології Одеської обласної клінічної лікарні, член Територіальної атестаційної комісії молодших медичних спеціалістів при Управлінні охорони здоров’я Одеської облдержадміністрації, викладач Одеських курсів підвищення кваліфікації молодших медичних спеціалістів, співзасновник і віце-президент Асоціації медсестер Одеської області (АМСОО), лауреат Національної Медичної Премії 2012 року в категорії «Середній медичний персонал»


Ларисо Олексіївно, Ви стали відомі широкому колу громадськості у 2012 році як одна з трьох кращих медичних сестер України. Скажіть, завжди хотіли бути медсестрою чи думали про здобуття альтернативної медицині професії?
У юності вибір майбутньої спеціальності залежить у великій мірі від оточуючих людей. Тому часто трапляється так, що той, кому ти симпатизуєш або той, на кого підсвідомо хочеш бути схожий, обирає за тебе твою ж професійну стежку. Я народилася у багатодітній сім’ї, де, окрім мене, батьки виховували ще четверо діточок. Через рік після моєї появи на світ наша сім’я переїхала з містечка Балта до Одеси. Батько влаштувався ковалем на завод «Автогенмаш». За ним пішли й діти. Завдяки працелюбності й доброзичливій поведінці, наша сім’я доволі швидко завоювала авторитет у трудовому колективі і про нас на заводі почали говорити не інакше, як про трудову династію.

То Ви хотіли продовжити сімейну традицію, пішовши працювати на завод?
Так! Пригадую, як я не могла дочекатись, коли закінчу вісім класів і піду на батьківський завод, де для молодих дівчат була і робота, і пошана, і перспектива. Однак, ще більше мені хотілося бути схожою на нашу сусідку Анетту Тимофеєву, яка працювала лікарем-терапевтом у районній поліклініці. У нашому дворі, де мешкали люди різних національностей і професій, Анетта Андріївна була чи не найшановнішою людиною. Коли хтось, хоч серед ночі, звертався до неї за допомогою, вона не роздумуючи хапала свою «тривожну» валізку, і поспішала до хворого. Так, подумки я неодноразово одягала білосніжний, завжди випрасуваний халат тітки Анетти. 1968-ий рік змусив остаточно визначатись з життєвим вибором. Тож я та четверо моїх шкільних товаришів – три дівчинки і два хлопці – чітко вирішили, що будемо вступати до медичного училища. Однак успішно склали іспити тільки дівчата. З однією із них, подругою дитинства та юності – Людмилою Капітоновою, ми не просто досі спілкуємось, а й багато років йдемо поруч по життю. Сьогодні Людмила Анатоліївна – заступник головного лікаря з медсестринства Одеської обласної клінічної лікарні.

Яким був Ваш шлях до отримання Національної Медичної Премії?
Якщо взяти до уваги той факт, що Одеське медичне училище №2 я закінчила у 1972-му році, а удостоєна честі стати лауреатом Національної Медичної Премії була у 2012-му, то цей шлях охоплює 40 років. За вагомий особистий внесок у розвиток охорони здоров’я мене неодноразово нагороджували Почесними грамотами з Управління охорони здоров’я Одеської облдержадміністрації, Асоціації медичних сестер України, Профспілки працівників охорони здоров’я України, Почесною грамотою МОЗ України (у 2006 році), Грамотою Національної Ради з питань охорони здоров’я населення при Президентові України (2008 рік). Практично усі ці роки я пропрацювала в одній лікарні, різними були тільки операційні приміщення. Ще на зорі трудової біографії любов до хірургії мені привила Любов Степанівна Данильченко. Це була легендарна жінка, учасниця Великої Вітчизняної війни, яка працювала лікарем у 411-му військовому шпиталі, де я проходила свою практику. За 25 років (1983-2008 рр.) роботи на посаді старшої медсестри відділення анестезіології Одеської обласної клінічної лікарні я намагалась працювати, аби якнайкраще організувати робочий процес. Наприклад, я пильнувала, аби перед операцією наркозно-дихальна й контрольно-діагностична апаратура завжди бути готова до роботи, слідкувала й за тим, щоб кожен прилад експлуатувався правильно й обережно, аби були дотримані правила безпеки. Операційна сестра, сестра-анестезист завжди повинні усвідомлювати, що несуть відповідальність за результат операції вони нарівні з лікарями.

Чому саме хірургія?
Хірургія – це така радикальна і конкретна сфера медицини, у якій ти відразу бачиш результати своїх дій. Ти бачиш, як людина стає на ноги, як у неї відновлюються функції організму. Разом з цим, робота в операційній – це завжди командна робота лікарів-хірургів, анестезіологів, медсестер. Мені подобалося працювати саме в такій команді, відчуваючи себе рівною серед колег. Як виявилося згодом, вибір професії був не випадковим. Пробувала я себе й в іншому амплуа, однак працювати змогла лише у операційній. Моє місце там, де завжди видно, хто чого вартий, де панує дисципліна, де дії узгоджені.

Чи дотримуєтесь Ви якихось професійних принципів, які могли б назвати девізом своєї щоденної діяльності?
Я дотримуюсь, передусім, принципу людяності. Не важливо, продавець ти чи лікар, будь-який спеціаліст повинен бути, перш за все, людиною. Батьки вчили мене жити по-совісті. Такі ж цінності ми з чоловіком, до речі також медиком, привили й своїм дітям. Я – щаслива жінка. Доля дарувала мені радість прожити 35 років, як кажуть, душа в душу, поруч з людиною, яка була для мене люблячим чоловіком, надійним другом, і взірцем спеціаліста, який ніколи не зрадить клятві Гіппократа. З чоловіком ми познайомились в Одесі за надзвичайно романтичних обставин. Однак з часом доля закинула його на інший кінець світу, аж до Владивостоку. У своїх листах до друзів він часто запитував: «Чи не вийшла заміж Лариса?». Йому відповідали, що ні. «То передайте їй привіт. Я повернуся, і ми одружимось». Так воно й трапилось. Чоловік повернувся після 2-річної інтернатури з Владивостоку і ми одружилися. Мій чоловік В’ячеслав Абашкін працює хірургом у відділенні судинної хірургії Одеської обласної клінічної лікарні.

Чи ведете Ви здоровий спосіб життя? Як саме? Як довго і чому?
Специфіка нашої роботи з її постійними нічними викликами, багатогодинною напруженою роботою у оперблоці вимагає завжди бути у гарній фізичній формі. Відтак, бажаєш ти цього чи ні, а потрібно дотримуватись певного алгоритму поведінки, котрий прийнято називати здоровим способом життя. Я ніколи не палила. У молодості займалась пішохідним туризмом, відвідувала гуртки бального та спортивного танцю. З віком спортивні навантаження довелось дещо зменшити. Однак і досі щоденною нормою для мене є 5-6-кілометрова прогулянка вздовж морського узбережжя. У міру можливостей займаюсь аквааеробікою.

Якою, на Вашу думку, повинна бути хороша медична сестра?
Прийнято вважати, що професія медсестри починається з милосердя. Я не зовсім з цим погоджуюсь. Милосердя у тій чи іншій мірі притаманне кожній людині. А медична сестра перш за все повинна мати фахові знання і навички, стійкий характер і неабиякі організаторські здібності. Вона повинна бути максимально зібраною і готовою до виконання термінових завдань. Якщо мова йде про операційну сестру, то вона – права рука лікаря. Лікар думає над тим, як йому краще вчинити, щоб врятувати людині життя. А який апарат підключити, який інструмент підготувати чи які медикаменти забезпечити – усе це завдання медичної сестри.

У чому полягають складнощі професії медичної сестри в Україні?
Для того, аби робота середнього медперсоналу була продуктивною, у нашій державі повинні бути створені відповідні умови. Я не маю на увазі питання заробітної плати, які відносяться до розряду «вічних». Справа у тому, що намагаючись зробити все можливе для покращення здоров’я пацієнта, медична сестра ризикує власним здоров’ям, насамперед, з точки зору внутрішньо-лікарняних інфекцій. Знайти відповідь на питання «як цьому запобігти?» мені допоміг досвід наших закордонних колег. Завдячуючи старанням колишнього головного лікаря Василя Гогуленка, усередині 1990-х рр. було започатковано партнерство між нашою лікарнею та шпиталем Коні-Айленд у Нью-Йорку. У рамках цієї програми ряд спеціалістів, у тім числі і я, пройшли кількамісячне стажування в США. Набуті знання згодом допомогли впровадити інфекційний контроль у практику операційних медичних сестер та анестезіологічної служби. Результати цієї роботи надихнули мене і моїх колег на формування посібника для вітчизняних фахівців. Так у 2001 році в Києві вийшла книжка «Інфекційний контроль в хірургії».

40-річний стаж роботи, напевне, сприяв виведенню у вас, як спеціаліста сфери охорони здоров’я, універсальних формул здоров’я. Поділіться ними з нашими читачами.
За роки своєї професійної діяльності я не раз переконувалась у тому, наскільки важливим є відповідальне ставлення до власного здоров’я та здоров’я своїх рідних і близьких. Звертатись до спеціаліста потрібно своєчасно: одразу ж при появі перших симптомів захворювання. Мені на власному досвіді довелося зіткнутися з такою неприємністю, як рак молочної залози. Подолати недугу допомогла своєчасна діагностика. Вельмишановні наші пацієнти, ніколи не лінуйтеся проходити медичні огляди, не нехтуйте диспансерним наглядом! А якщо не вбереглися, не марнуйте часу, не займайтеся профанацією - відразу звертайтеся до профільного спеціаліста. І ще: не впадайте у відчай, боріться за себе, ведіть активний спосіб життя. Тільки так вам вдасться перемогти хворобу.

Більшість медичних працівників негативно ставляться до практики самолікування. Якою ж є Ваша думка з цього приводу?
Важко сказати. Кожна людина повинна керуватись власними переконаннями, але й не забувати про здоровий глузд. Тут багато залежить від освіти, виховання та соціального оточення.

Кого Ви вважаєте еталоном медика-професіонала?
Серед моїх учителів і колег по роботі таких спеціалістів є чимало. На зусиллях цих людей тримається наша вітчизняна система охорони здоров’я. Користуючись нагодою, хочу відзначити доцента, родоначальника відділення торакальної хірургії Одеської обласної клінічної лікарні Івана Пантелеймоновича Пілявського, хірурга Пироженка Віталія Васильовича, професора Олександра Петровича Доценка, а також старшу медсестру відділення, в якому я починала працювати, Марію Володимирівну Морозову.

Над чим ведете роботу на сьогоднішній день?
У своїй повсякденній роботі намагаюсь не відставати від вимог часу. Та клініка, у яку я прийшла 40 років назад, змінилась кардинально. Якщо у 1983 році в обласній лікарні було проведено 1800 оперативних втручань з застосуванням анестезії загальної дії, то сьогодні за рік практикується 10 тисяч наркозів. Завдячуючи Богу, клініка весь час розвивається, оснащується сучасним обладнанням на основі високих технологій. А це вимагає від медсестри-анестезиста постійного професійного самовдосконалення. Що ж до громадської роботи, то для мене і моїх колег по Асоціації медичних сестер 2013-й рік буде дуже відповідальним. Зараз, разом зі Світланою Платовською, президентом АМСОО, ми готуємо проведення ювілейного, десятого за ліком професійного конкурсу «Краща медична сестра Одеського регіону». На відміну від попередніх, це має бути більш масштабний і яскравий захід з залученням переможців усіх попередніх конкурсів, поважних гостей, наших колег по Асоціації з інших областей України. У межах заходу планується проведення науково-практичної конференції, присвяченої актуальним проблемам охорони здоров’я жінки. Разом з цим, очікується випуск чергового номера друкованого часопису нашої Асоціації.

Продовжіть фразу: лауреат Національної Медичної Премії 2013 року – це…
Особисто мені хотілося б бачити серед лауреатів Національної Медичної Премії 2013-го року більше медичних сестер. Не обов’язково головних чи старших. Вважаю, що посада є вторинним показником, тоді як первинним – кваліфікація, досвід, а головне користь від твого професійного служіння пацієнтам і колективу лікарні.

Наведіть кілька найяскравіших у плані позитивних і негативних емоцій прикладів з Вашої професійної практики.
На все життя залишилися у пам'яті ті кілька місяців, коли мені волею долі довелось працювати старшою медсестрою приймального покою в дитячому відділенні. Коли вмирає дитина і ти не можеш їй нічим допомогти, це дуже важко пережити… Конкретні приклади з практики сестри-анестезиста цікавими та повчальними можуть бути хіба що у телевізійних серіалах. У реальному житті – все по-іншому. Одеська обласна клінічна лікарня – це той заклад, який знаходиться поблизу двох потужних транспортних артерій країни: автомагістралей Одеса-Київ та Одеса-Миколаїв. Це заклад, куди цілодобово доставляє постраждалих «медицина катастроф» (нещасні випадки на виробництві, перестрілки у розважальних закладах, усілякого роду аварії). Зрештою, на нашу обласну лікарню покладена відповідальність за розгортання мобільного польового шпиталю поблизу Одеського припортового заводу – одного з найпотужніших виробників аміаку у Європі. А щоб розгортання вкладалось у рамки заданих нормативів, потрібні регулярні тренування. Якось, мабуть, років з десять назад, проводились показові навчання для фахівців з країн СНД. Ми розгортали шпиталь у рамках оперативних дій з ліквідації наслідків витоку аміаку. Хоч шпиталь і був герметичним, встигли надихатись газу, що дивним чином позначилось на самопочутті. На фоні страшенної втоми, нас охопило відчуття якоїсь ейфорії. Не встигли розвезти медиків по домівках, як знову – терміновий виклик до лікарні: зійшов з рейок потяг «Одеса-Москва»…



Анна Козаченко, прес-служба Національної Медичної Премії




Автор: Елена Беденко-Зваридчук Просмотров (7135) 19.07.2013 Теги: хірургія, лікарі, медичні сестри, анестезіологія
Добавить коментарий


Актуально


24.10.2016
Соціальний пакет для київського медика у 2017 році

13.10.2016
Особливості правового регулювання репродуктивної медицини та сурогатного материнства. Чи потрібні зміни?

22.08.2016
Новий зір отримають воїни АТО, учасники революції Гідності, члени їх сімей, а також малозабезпечені громадяни України