Врожденная потребность в вспомоществлении себе подобным является основой врачебного искусства

Тверезо оцінюючи той факт, що захворюваність і смертність серед хірургів на першому місці, намагаюсь дотримувати основ здоров'я

Категория: Права медработников

Комментировать

"Врожденная потребность в вспомоществлении себе подобным является основой врачебного искусства": інтерв’ю з кращим практикуючим лікарем-хірургом Донецька Олександром Зубовим

Зубов Олександр Дем'янович , лікар-хірург, доктор медичних наук, завідувач хірургічного відділу Діагностичної служби Донецького обласного клінічного територіального медичного об’єднання, лауреат Національної Медичної Премії у номінації "Практикуючі лікарі" 2012 року

Олександре Дем'яновичу, яким було Ваше дитинство? Коли прийшло розуміння любові до медичної справи?

Я виріс і формувався як особистість у сім'ї лікарів: тата-хірурга і мами-педіатра. Ріс у постійному очікуванні батьків з нічних чергувань. Ріс серед нескінченних консиліумів на кухні, обговорення на яких велося на напівзрозумілій мені мові. Думав стати військовим моряком, однак вестибулярний апарат, протестований батьком на радянських гойдалках, вніс корективи в подальші плани мого професійного самовизначення.

Отож, медицина не була мрією дитинства?

Так, не була. Усе прийшло з часом... Лише згодом вона стала результатом усвідомленого вибору… коли у віці 14 років я з татом почав здійснювати виїзди по санавіації. Останньою крапкою у виборі майбутньої професії став випадок, коли у 10-му класі мені довірили участь в операції у якості асистента. Після цього я серйозніше взявся за навчання і з першої спроби вступив до Донецького медичного інституту.

Як складались роки навчання у МНЗ?

З 3-го курсу я працював санітаром в операційній, черговим автоклаву. Пощастило мені й з вчителями на студентській практиці, які довіряли та дозволяли працювати самостійно. Можливо, тому відразу ж після отримання диплому я без проблем влився в хірургічну бригаду міської лікарні з 12-ма добовими чергуваннями у загальній хірургії та урології на місяць, де протягом 10 років пройшов шлях: від субординатора - інтерна - ординатора - до старшого по ургентної бригаді. У цей період я вже почав займатися наукою, вивчав венозні клапани у вагітних, кісти куприка, намагався вступати до аспірантури.

Про професійне становлення ми з Вами вже частково говорили, яким же було Ваше професійне зростання?

1990 року був створений перший в Україні Діагностичний центр. Його директор, Колесніков Борис Данилович, запросив мене до «незвіданої хірургії» з використанням радіологічних методів навігації - КТ, УЗД. Довелося вивчати радіологію. Так я почав виконувати мінімально інвазивні операції, спочатку під контролем комп'ютерної томографії, потім - ультразвуку. Зараз подібні втручання називаються інтервенційною радіологією, яка є надзвичайно перспективним і динамічним напрямком. Передусім, тому що при мінімальній травмі виконуються великі за обсягом втручання з переконливим клінічним результатам. Отож, перехід від професійного становлення до професійного зростання у мене розпочався з роботи лікарем консультативного відділу. Згодом я став завідувачем хірургічним кабінетом, відділенням, і насамкінець, відділом. При цьому спектр діяльності розширювався, включаючи і лазерну хірургію, і клітинну трансплантацію. Будучи практикуючим лікарем, захистив кандидатську і докторську дисертації в галузі інтервенційної радіології.

Кредо вашої діяльності?

Відповім на російській мові: «Врожденная потребность в вспомоществлении себе подобным является основой врачебного искусства».

Ведете здоровий спосіб життя?

Тверезо оцінюючи той факт, що захворюваність і смертність серед хірургів на першому місці, намагаюсь дотримувати основ здоров'я. Однак вести здоровий спосіб життя вдається далеко не завжди, враховуючи той факт, що протягом останніх 20 років я по 12 годин знаходжусь на роботі.

Яким чином пропагуєте здоровий спосіб життя серед своїх пацієнтів?

Рекомендуючи, як лікар, пацієнту християнські, буддистські, мусульманські та індуїстські заповіді, які багато в чому схожі між собою, та доповнюють одна одну.

Яким, на Ваш погляд, є хороший лікар?

Професіоналом, який не метушиться. Фахівцем, який впевнений у тому, що власними силами (словом і ділом) та бажанням пацієнта одужати знайде ключ до найскладнішого захворювання. Медичним працівником, який ніколи не залишить стражденного в біді.

Кого вважаєте еталоном лікаря-професіонала?

Зубова Дем'яна Степановича, Скворцова Костянтина Костянтиновича, Колеснікова Бориса Даниловича, Медведєва Володимира Єгоровича.

Розкажіть, над чим працюєте зараз?

Як президент Асоціації мінімальної інвазивної та паліативної терапії, я працюю над популяризацією інтервенційного ультразвуку в Україні. Як практик розширюю спектр діагностичних і лікувальних втручань від дитячої онкології до спортивної медицини. Як професор кафедри онкології та радіології навчаю курсантів.

Якою буде Ваша універсальна порада своїм пацієнтам?

Обстежуйтесь і лікуйтесь виключно згідно з міжнародними протоколами. Не стійте в чергах до дилетантів медицини. Не довіряйте рекламі, адже вона всього-на-всього інструмент для заробітку грошей.

Тобто Ви проти самолікування?

Класикою з часів Семашко є принципи першої допомоги. Використання «вінегрету» з Інтернету, порад сусідів, шаманів від медицини, розповсюджувачів БАДів є небезпечним, так само, як і сліпа довіра некомпетентним лікарям.

Чи були у Вашій практиці ситуації, пам'ять про які житиме у Вашому серці вічно?

У 90-ті роки, на початку моєї роботи в Діагностичному центрі, з районної лікарні сини привезли виснаженого похилого козака. У нього пальпувалась пухлина в епігастрії, пацієнт не міг приймати їжу. У хворого була клінічно діагностовано тяжка стадія раку шлунка. КТ була призначена для визначення прогнозу захворювання, проте як пацієнт, так і його родичі були готові до близького летального результату. При КТ була виявлена гігантська кіста лівої частки печінки, яка буквально притискала шлунок до хребта, створюючи механічну перешкоду проходженню їжі. З цієї ж причини не вдалося провести ендоскопічне дослідження. Було прийнято рішення про дренуванні кісти. Це була одна з моїх перших операцій під КТ-контролем. Під місцевою анестезією троакарним доступом встановили дренаж, вийшло близько 2-х літрів рідини. Весь процес дренування зайняв не більше 20 хвилин. Пацієнт був відправлений за місцем госпіталізації.

Наступного дня під час професорського обходу «вмираючого» пацієнта застали за величезною тарілкою з їжею, яку він з апетитом поглинав. У підсумку я отримав наганяй за проведення дренування без узгодження з професором, а через кілька днів старий козак зайшов до мене попрощатися, бадьорий і оптимістично налаштований. Тоді я зрозумів, що буду займатися інтервенційною радіологією до кінця своєї професійної діяльності, і докладу всіх зусиль для поширення методу, який дарує життя і надію багатьом пацієнтам.

Яким бачите лауреата Національної Медичної Премії у 2013 році?

Лідером і провідником правильних медичних реформ.

Анна Козаченко, прес-служба Національної Медичної Премії