Медико-правовой портал 103-law.org.ua
проект компании МедАдвокат

В українському суспільстві не вигідно бути здоровим: інтерв’ю з кращим медиком волинського регіону Віктором Морозом

Яким, на Вашу думку, повинен бути хороший лікар? Природно, що – професіоналом своєї справи та порядною людиною. Однак, головною рисою повинна бути людяність
Категория: Права пациентов
Комментировать
В українському суспільстві не вигідно бути здоровим: інтерв’ю з кращим медиком волинського регіону Віктором Морозом

Мороз Віктор Васильович, лікар-уролог, головний лікар Нововолинської центральної міської лікарні Волинської області, Заслужений лікар України, лауреат Національної Медичної Премії 2012 року у номінації «Медик Регіону»

Вікторе Васильовичу, кому чи чому у своєму житті Ви завдячуєте вибором професії лікаря та спеціалізації уролога?
Мамі, яка все життя пропрацювала спочатку фельдшером, а згодом медсестрою у лікарні. Я часто відвідував її на роботі, спостерігав за іншими медичними працівниками. І зрештою, настільки звик до атмосфери в лікарні, що вже не уявляв себе поза її межами. З того часу у моєму баченні майбутнього медицина грала партію головної скрипки. Тому у 10 класі я вже чітко знав, що хочу бути лікарем, чого не можу сказати про сучасних випускників шкіл. Зараз молодь часто несвідомо вступає до МНЗ. Медицина – не захопливе заняття, сповнене щоденного героїзму та гострих емоцій. Досить часто – це й рутинна, однак наполеглива робота: тривалий процес встановлення діагнозу та догляду за хворим. Не варто вірити всьому, що пишуть ЗМІ, порятунок життя – не завжди красиво, естетично і феєрично. Теорія і практика перетинаються не завжди, інколи вони йдуть паралельно одна одній.

Отож, Ви вступили до медичного закладу, як далі складався Ваш професійний шлях?

Після закінчення у 1975 році Вінницького медичного інституту мене направили працювати урологом до Локачинської центральної районної лікарні. Через 5 років я став заступником головного лікаря, а з вересня 1984 року – й головним лікарем Нововолинської центральної міської лікарні. 29-ий рік моєї трудової діяльності на посаді головного лікаря увінчався перемогою в конкурсі «Національна Медична Премія» та нагородженням найвищою незалежною громадською відзнакою у сфері медицини. Я цим пишаюся і дуже вдячний долі за сили, якими вона щодня мене наповнювала задля виконання професійних та управлінських обов’язків на високому рівні.

Як оцінюєте успіхи діяльності Нововолинської центральної міської лікарні?

Показники пацієнтських звернень до лікарні є найкращим свідченням результатів її діяльності. Якщо щорічно у нашій лікарні проходить 950 пологів, то серед них: 600 – це пологи жительок нашого міста, то 350 – пологи жінок прилеглих регіонів, а 150 – пологи пацієнток з Львівської області.

Наскільки великою є Нововолинська центральна міська лікарня?

У нас – 1000 працівників, 200 з яких лікарі. Ми пережили зміни кількох влад та революцій. Для порівняння додам, що у 80-х роках у нас було 800 лікарняних ліжок, згодом їх кількість скоротили до 600, а зараз ми маємо 325 ліжка. Усе тече, все змінюється.

Яким є Ваше бачення процесу реформування системи охорони здоров’я і чи необхідне воно взагалі?

Безумовно, необхідне. Змінювати систему потрібно, адже вона не влаштовує ані пацієнтів, ані самих медичних працівників. Однак впроваджувати ці зміни необхідно дуже обережно, аби не нашкодити, зберегти і примножити здобутки в сфері охорони здоров’я. Необхідно змінювати підходи до реалізації цих реформ. Ідея про введення до використання в каретах швидкої допомоги GPS-пристроїв – гарна. Та чи не доцільніше було б почати реформування з самих фахівців та поступовій заміні машин, на яких вони їздять? Адже деякі з них взагалі не придатні до експлуатації та використання! Потрібно вирішувати спочатку нагальні питання, а після них переходити до реалізації менш термінових. Відкритим й досі залишаються багато запитань. Зокрема, як так організувати процес реформування, аби медична допомога не постраждала зараз? Тобто, як, працюючи на майбутній результат, не зашкодити поточним успіхам у процесі надання екстреної та швидкої допомоги?

З чого пропонуєте розпочати?

Важливо спочатку збільшити кількість виїзних машин швидкої допомоги, а їх марку адаптувати до місцевості, у якій вони працюватимуть. Це зекономить час на дорогу як по ґрунтових дорогах у сільській місцевості, так і по асфальтованій з вибоїнами у міській. Останнім часом покращилось медикаментозне забезпечення карет швидкої допомоги. На цьому етапі важливо систематично проводити аудит додаткових потреб, аби тримати руку на пульсі попиту на препарати. Розумні люди учаться на помилках чужих. Чому б не взяти за приклад досвід реформування системи охорони здоров’я в цілому та практики надання екстреної й швидкої допомоги зокрема в найбільш схожих у суспільно-політичному та економічному планах держав-сусідів? В Угорщині, Польщі чи Білорусії…

Імідж українських медиків без упину падає. У ЗМІ їх часто зображають вовками у білих халатах. Прокоментуйте, будь ласка, таку тенденцію.

Наразі мас-медіа часто свідомо, рідше несвідомо, а ще рідше справедливо оцінюють дійсність. Якщо подивитись телевізор чи послухати радіо, то гірше медиків немає нікого. Беруть хабарі, недобросовісно виконують свою роботу чи взагалі нею нехтують. За час мого навчання лікар користувався повагою у населення. Як в східній, так і в західній Україні до лікаря зверталися з пошаною «пане доктор», а зараз? Лікар був шанованою і знаною людиною у населеному пункті. Однак говорити про те, що це пацієнти винні у зниженні статусу медичного працівника не можна. У цьому винні й самі медики.

Яким є кредо Вашої професійної діяльності?

Допомагати людям.

Як вважаєте, де проходить межа між практикою безпечного самолікування та нанесенням шкоди власному здоров’ю?

Самолікування – це нонсенс. Самолікуванням займаються тільки самовбивці. Я взагалі не розумію, для кого на телебаченні зранку до вечора транслюють рекламу лікарських препаратів? Точно не для лікарів. Рекламісти розраховують на появу та підвищення попиту на препарати у потенційних пацієнтів. Очевидно, що ймовірність купівлі чудо-препарату хворою людиною, яка почула по телевізору обіцянку вирішити свої проблеми зі здоров’ям швидко і безболісно, висока. Продаж ліків не повинен бути безрецептурним. Аптека – не магазин, а фармацевт чи провізор – не торговий представник. Тільки лікар може давати рекомендації по лікуванню, а не людина біля прилавку аптеки чи на вулиці. У США на полицях супермаркетів стоять у кілька рядів вітаміни та аспірини. Решту медикаментів можна придбати у разі пред’явлення рецепту виключно в аптеках. В Україні досі відкритим залишається й питання якості цих медикаментів…У Америці лікарські препарати – у якісних, легких, герметичних упаковках, на яких написане ім’я та прізвище пацієнта. У такому флаконі рівно стільки пілюль, таблеток чи капсул, скільки передбачено рецептом, а дозування прийому ліків розписане до деталей.

Вікторе Васильовичу, Ви б назвали себе здоровим лікарем?

Усе життя я веду здоровий спосіб життя і гарно себе почуваю, тому маю усі підстави вважати себе здоровим лікарем. Намагаюсь якнайбільше ходити, а також обмежувати себе у їжі. Відділення урології у нашій лікарні знаходиться на 5-му поверсі. Відтак, по кілька разів на день мені доводиться підніматись і опускатись по сходах. Принципово не користуюсь ліфтом, а коли бачу колег біля дверей шахти ліфта, оперативно проводжу з ними виховну бесіду про необхідність ведення здорового способу життя. Після цього ми вже разом біжимо по сходах. У вихідні дні прогулянки на свіжому повітрі для мене – життєва аксіома.

На Водохреща пірнали в ополонку?

Аякже! Більше того, зранку я щодня обливаюся холодною водою.

Ви живете у приватному будинку?

Ні.

А як же це можливо у квартирі?

Можливо все, варто тільки захотіти. Увечері я ставлю посудини з водою на балкон, а зранку збиваю льодяну кірочку з пришерхлої рідини. Так на балконі й загартовуюсь. Раджу усім починати свій день з обливань, адже це не тільки бадьорить після сну, а й наповнює ваш організм зарядом енергії на весь день.

Тобто Ви «за» спорт і активний відпочинок?

Можу з впевненістю сказати, що я «за» фізичну культуру, однак «проти» спорту. Поясню чому. Якщо фізкультура – це рух і запорука повноцінного життя, то спорт – це перенавантаження, що корисне далеко не кожному організмові.

Як, окрім власного прикладу, пропагуєте серед працівників Вашої лікарні та її пацієнтів здоров’я та здоровий спосіб життя?

Оскільки я людина публічна, мені часто доводиться виступати перед численними аудиторіями. Можливості донести корисні погляди про необхідність та способи підвищення і збереження свого рівня здоров’я я намагаюсь використовувати по максимуму. На базі нашої лікарні вже 2 роки поспіль працює кабінет з профілактики серцево-судинних захворювань. У ньому може кожен бажаючий абсолютно безкоштовно з’ясувати входить він до групи ризику по серцево-судинних захворювань чи ні. Пацієнтам вимірюють рівень цукру в крові та холестерину, з’ясовують його вагу і тиск. Нагадаю ще раз, що діагностика проводиться безкоштовно, а бажаючих виміряти свою групу ризику – дуже мало. Зверніть увагу, але як не парадоксально, однак у нашому суспільстві не вигідно бути здоровим. Для пенсіонерів та інвалідів – постійні знижки та пільговий проїзд… А чому б не мотивувати соціальними бонусами людей, які ведуть здоровий спосіб життя?

Наприклад, за те, що вони не курять і не п’ють, чи що 3 роки підряд не були на лікарняному…

Саме так. Моя донька живе в США. Відтак, мені багато разів доводилось відвідувати її на «новій землі». Часті поїздки до Америки дали мені змогу сприймати США уже не з позиції туриста, а зі сторони її постійного жителя. Можу сказати, що в США йде жорстка боротьба з шкідливими звичками. Якщо палити на вулицях – ознака поганого тону, то у ресторанах взагалі немає спеціально відведених місць для куріння. Запалити цигарку бажаючі можуть тільки на глухих задвірках громадських місць біля баків зі сміттям. Як бачите, усе влаштоване таким чином, аби де мотивувати курця витягти цигарку проблемою пошуку місця для паління та ще й такого незручного. Разом з цим, продаж цигарок у супермаркетах здійснюється не централізовано, як у нас в Україні біля кас, а у віддалених кутках супермаркету.

А де працюють Ваші діти зараз?

Донька у США працює менеджером у великій ІТ-компанії, а син у Киві – юристом.

Які ж вихідні у США? Чи відрізняються вони від українських?

Відрізняються тим, що у суботу та неділю в парках значно більше людей, ніж в Україні. Хтось бігає алеями, хтось прогулюється вздовж парку, хтось грає в ігри, хтось займається фізичними вправами на газоні, а хтось й просто читає книжку. Любо глянути. У нас же парки використовують більше для «пікніків», аніж для відпочинку.

Невже у США все так прекрасно?

Звісно ні, там є й свої крайнощі. Наприклад, вегетаріанство та індустрія фаст-фудів. Остання вирощує людей не просто з надмірною вагою, а з високим ступенем ожиріння. Пригадую, як до автобусу зайшла жінка неймовірно великих розмірів. В Україні таких людей мені не доводилось зустрічати, тому був шокований побаченим. Я був впевнений, що вона «не влізе» на стілець, однак після того як жінка придбала квитки на 2 пасажирських місця, я зрозумів, яким чином вона їздить у громадському транспорті.

Яким, на Вашу думку, повинен бути хороший лікар?

Природно, що – професіоналом своєї справи та порядною людиною. Однак, головною рисою повинна бути людяність. Якби при вступі у МНЗ можна було б якимось чином виміряти відсоток наявності цієї риси в абітурієнтів, які хочуть стати медиками, сфера охорони здоров’я працювала б на порядок вище. Наявність у лікаря співпереживання робить його майстром. Лікар повинен пам’ятати: якщо інженер, гідрометеоролог чи сантехнік ще має право на помилку, то медичний працівник – ні. У руках медичного працівника знаходиться життя людини, а не механізму, який у разі несправності можна викинути чи замінити на новий.

Таких медичних працівників, які б відповідали критеріям людяності, професіоналізму та порядності у Вашій практиці було багато? Ви можете їх назвати еталонами медичних працівників?

Не еталонів, а швидше прикладів для наслідування у моїй практиці було більші ніж достатньо. Своїм вчителем вважаю Кравчука Василя Остаповича, який працював завідуючим хірургічного відділення Волинської обласної лікарні у 1975 році. Саме за його допомоги під час проходження інтернатури я отримав неоціненний досвід роботи з пацієнтами. Ця людина сприяла утвердженню у мені таких рис як: порядність та відповідальність. Назавжди запам’ятав я й підходи в управлінні закладами охорони здоров’я таких начальників Управління охорони здоров’я як: Віцяка Павла Івановича та Іванюка Володимира Антоновича. Більше того, коли бачу в молодого спеціаліста-медика чи інтерна щось позитивне в процесі виконання ним професійних обов’язків, то чому б не повчитись й у нього?

Чи була у Вашій лікарській практиці така ситуація, яку Ви пам’ятатимете все життя?

Так, нажаль, була. Субота. У хворого – стома сечового міхура. Я пішов на операцію. Першим, що я зробив, це вставив у живіт трубку для виведення сечі з організму. Другим кроком був надріз та робота з сечовим міхуром. Після чого сечовий міхур необхідно було зашити. В процесі операції я зрозумів, що у хворого не просто стома, а рак сечового міхура. Я зашиваю міхур, а він розлазиться в руках. Зчепити його було неможливо, адже він уже досяг желеподібної консистенції. Той піт, який у мене тік по спині, коли я зашивав цей сечовий міхур, я ніколи не забуду: за 30 років трудового стажу. З терапією хворий прожив ще трохи часу, після чого помер. Після таких ситуацій відчуваєш себе розбитим. Однак, коли бачиш на вулиці міста здорових людей, яким я чи медики моєї лікарні врятували життя, починають рости крила. У такі моменти хочеться від радощів закричати. Негатив присутній там, де ти безсилий комусь допомогти. Одного разу, був випадок коли жінка, причинивши двері до мого кабінету, сказала «дякую» і пішла геть. Я сприйняв це як знущання та іронію у свою адресату, тому дуже розгнівався. Потім з’ясувалось, що вона просто йшла повз мій кабінет і вирішила сказати мені слова вдячності за мою допомогу. А я думав, це іронія!

Вікторе Васильовичу, а чого як лікар Ви досі боїтеся?

Не можу відчувати себе спокійно, коли плаче дитина від болю Це для мене – емоційний поріг. Думаю, що через це я б ніколи не міг стати хорошим педіатром чи травматологом. Зарплата у лікарів – мала, вимоги суспільство ставить високі, а ступінь відповідальності й ціна лікарської помилки – непростимі. Тому я ще з дитинства відмовляв своїх дітей від освіти та роботи в сфері охорони здоров’я.

Якою буде універсальна професійна порада від Вас, як кращого медика регіону, для пацієнтів?

Людям бажаю ніколи не ставати пацієнтами, аби я міг їх запросити тільки в родинний будинок Якщо ж ви все ж потрапили до лікарні, то намагайтесь вірити в швидке одужання своїми зусиллями, зусиллями лікарів та Бога. Пам’ятайте, профілактика – краще, аніж лікування.

Продовжіть фразу: лауреат Національної Медичної Премії 2013 року – це…

Це фахівець, якого рішенням авторитетного журі було визнано кращим. Слава Богу, що є такий конкурс. Для нас, медиків, він дуже важливий. Займатися підняттям престижу професії медика – справа не з легких.



Анна Козаченко, прес-служба Національної Медичної Премії





Автор: Елена Беденко-Зваридчук Просмотров (5285) 19.07.2013 Теги: В.В. Мороз, Національна Медична Премія, уролог, здоров"я нації
Добавить коментарий


Актуально


24.10.2016
Соціальний пакет для київського медика у 2017 році

13.10.2016
Особливості правового регулювання репродуктивної медицини та сурогатного материнства. Чи потрібні зміни?

22.08.2016
Новий зір отримають воїни АТО, учасники революції Гідності, члени їх сімей, а також малозабезпечені громадяни України