Професія лікаря – це ще й щоденна подвижницька праця, яка вимагає постійної роботи над собою та щохвилинної пильності

Роби добро людям, повертай радість і щастя батькам

Професія лікаря – це ще й щоденна подвижницька праця, яка вимагає постійної роботи над собою та щохвилинної пильності: інтерв’ю з Радиславом Котурбашем, кращим дитячим хірургом Івано-Франківщини

Котурбаш Радислав Йосипович , лікар-дитячий хірург, головний лікар Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні, Заслужений лікар України, лауреат Національної Медичної Премії 2012 року в категорії «Медик Регіону»

Радиславе Йосиповичу, у жовтні 2012-го Вас визнали кращим дитячим хірургом Івано-Франківщини. Розкажіть, яким був шлях до отримання Національної Медичної Премії? Коли зрозуміли, що професія лікаря - справа Вашого життя?

Професія лікаря – це ще й щоденна подвижницька праця, яка вимагає постійної роботи над собою та щохвилинної пильності. У далекі 60-ті роки я задумувався над тим, чому медичні працівники не можуть вилікувати всіх важкохворих (в той час у нашій родині був важкохворий дідусь). Лікарі відвідували його щоденно, однак завадити прогресуванню хвороби не зуміли. Спостерігаючи за цим, я вирішив, що стану лікарем і буду допомагати хворим, самовіддано служити обраній справі життя.

Отож, Ви вступили до МНЗ?

Так, однак вдалося це мені не одразу. У 1966 році я здійснив свою першу спробу вступити до медичного інституту. Закінчилась вона невдало, тим не менш зародила у мені ще більше бажання стати не просто лікарем, а хірургом. У той час виходило багато цікавих, як на мене, публікацій про М.М. Амосова, які й мотивували мене вступити на медичний факультет Івано-Франківського медичного інституту вже наступного року. Уже на 5-му та 6-му курсах інституту, паралельно з навчанням я працював фельдшером на швидкій допомозі. Ця практика допомога мені освоїти не тільки теоретичні, а й практичні навички у роботі з хворими.

Як починалася Ваша професійна кар’єра після отримання диплому лікаря?

Закінчивши медичний інститут, я продовжив навчання в інтернатурі за спеціальністю хірургія. Після її закінчення, працював на Львівщині в центральній районній лікарні міста Сколе, де пройшли роки мого професійного становлення під керівництвом видатного організатора охорони здоров’я, головного лікаря району Ф.І.Скрипнюка (нині покійного).

Виконання яких завдань довіряли Вам як лікарю-початківцю?

Спочатку мені доводилось працювати з дітьми: здійснювати професійні огляди, прийоми в поліклініці. Саме це коло професійних зобов’язань і визначило мою подальшу долю – я став дитячим хірургом. У 1979 році пройшов спеціалізацію по дитячій хірургії, з 1980-го працюю в Івано-Франківській обласній дитячій клінічній лікарні хірургом, а з 1991 року – головним лікарем цієї лікарні.

Ви попередньо зазначали, що професія лікаря передбачає відчуття постійної напруги та пильності по відношенню до своїх пацієнтів. Розкажіть, як підтримуєте професійний тонус?

Свого часу я навчався на курсах дитячої хірургії в Москві, Києві, Тбілісі, Львові. Наразі я є хірургом вищої категорії. У своєму науковому доробку маю 3 монографії, 2 винаходи та 52 наукові статті. Й до сьогодні я продовжую оперувати. Підготував 12 дитячих хірургів. Як головний лікар, постійно займаюсь впровадженням нових технологій у лікарні. У 2007 році Івано-Франківська обласна дитяча клінічна лікарня першою в Україні отримала статус "Лікарня доброзичлива до дитини". Наша лікарня протягом 10 років активно працює у рамках Українсько-швейцарської програми "Покращення надання перинатальних послуг в Україні”, "Здоров’я матері і дитини”, Українсько-американській програмі "Допомогова фундація дітям Чорнобиля". У 2002 році я навчався менеджменту з організації охорони здоров’я в Німеччині, а 2005-му - у США. Неодноразово брав участь в міжнародних конференціях з дитинства і материнства в Франції, Росії, Туреччині, Угорщині, Польщі, Іспанії, Росії, Австрії.

Чи передувало Вашому нагородженню Національною Медичною Премією здобуття інших почесних відзнак у сфері медицини?

Так, до жовтня 2012-го, у 2007 році я одержав звання "Заслужений лікар України”, у 2009-му був нагороджений медаллю "За заслуги перед Прикарпаттям” та орденом "За заслуги III ступеня”, в 2012 році – грамотою Верховної Ради України, в березні 2013-го в рамках Міжнародного проекту "Україна й українці – цвіт нації, гордість країни" – грамотою "За проявлений патріотизм та бездоганне служіння Україні”, нагрудним знаком "Патріот України”. Неодноразово відзначався почесними грамотами Міністерства охорони здоров’я України та обласної держадміністрації, Центральним комітетом Профспілки працівників охорони здоров’я України.

Кредо Вашої професійної діяльності?

Роби добро людям, повертай радість і щастя батькам.

У народі існує саркастичний вислів "Чоботар без чобіт". Чи не належите Ви до ряду тих лікарів, які дають поради щодо лікування пацієнтам, а самі їх не дотримуються? Чи ведете Ви здоровий спосіб життя?

Вважаю, що веду здоровий спосіб життя. Не палю, займаюся фізкультурою. Влітку люблю подорожувати. Раніше подорожував пішими туристичними маршрутами, а тепер віддаю перевагу мандрівкам на автомобілі. Взимку віддаю перевагу гірськолижному спорту. Починав підкорювати снігові вершини у Славську з 1975 року, а зараз в перлині Карпат - Буковелі. Бував на гірськолижних трасах в Татрах, в Альпах. В студентські роки теж займався спортом, був членом збірної команди з баскетболу. Понад 20 працівникам лікарні привив любов до гірськолижного спорту. У 2012 році колектив ОДКЛ зайняв 1-ше місце серед медичних закладів області за кращу постановку фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи.

Яким чином пропагуєте здоров’я та здоровий спосіб життя у суспільстві та серед своїх пацієнтів?

Особистим прикладом, через публікацію статей про здоровий спосіб життя на стендах у лікарні та на шпальтах ЗМІ.

Продовжіть фразу: хороший лікар – це ...

Це вірність клятві Гіппократа та щоденна подвижницька праця.

Кого вважаєте еталоном лікаря-професіонала/ медика-професіонала?

Ще зі студентських років і до сьогодні для мене взірцем є М.М.Амосов, який своєю невтомною працею рятував та повертав життя людям. Хоча на сьогоднішній день вже виросла нова плеяда гідних лікарів-професіоналів.

Над чим працюєте зараз? Над чим плануєте розпочати роботу найближчим часом?

Клініка працює зараз над проблемою ретинопатій у дітей. Плануємо відкрити Західноукраїнський центр для лікування ретинопатій у новонароджених.

Якою буде універсальна професійна порада від Вас, як дитячого хірурга, для пацієнтів?

Усім рідним та батькам діточок раджу вчасно звертатись за медичною консультацією до лікарів.

Як Ви ставитесь до самолікування?

Вкрай негативно!

Наведіть кілька найяскравіших (у плані позитивних і негативних емоцій) прикладів з Вашої лікарської практики. Опишіть ці ситуації, якою у них була Ваша роль?

У мене, як у лікаря хірурга, за час роботи було дуже багато позитивних емоцій, особливо пам’ятними залишаються хвилини, коли діти та їх малюки з посмішками залишають лікарню. Були і сумні моменти, коли не вдавалося врятувати життя дитини. Особливо запам’яталася ситуація, коли до мене у кабінет зайшов 17-річний юнак, який запитав, чи пам’ятаю я його. Я відповів, що не пам’ятаю, тоді він підняв сорочку і показав живіт, де були сліди від проведеної операції. Юнак сказав, що його мама направила до мене, щоб він подивився на свого рятівника, який провів йому операцію з приводу вродженої вади кишечника у двохденному віці.

Цікава історія! Дякуємо Радиславе Йосиповичу за відповіді і традиційно просимо продовжити фразу: лауреат Національної Медичної Премії 2013 року – це...

Лауреат Національної Медичної Премії 2013 року – це гордість колективу, регіону та держави.

Анна Козаченко, прес-служба Національної Медичної Премії