Медико-правовой портал 103-law.org.ua
проект компании МедАдвокат

Хірургія – справа мого життя: Петро Русак, кращих практикуючий лікар України

Після закінчення Вінницького медичного інституту ім. М.І. Пирогова був розподілений за направленням до Житомирської обласної дитячої лікарні, де пройшли роки мого професійного росту, розвитку як фахівця, науковця та керівника
Категория: Права медработников
Комментировать
Хірургія – справа мого життя: Петро Русак, кращих практикуючий лікар України

Русак Петро Степанович, лікар-хірург, кандидат медичних наук, завідувач хірургічним відділенням №1 Житомирської обласної дитячої лікарні, завідувач Житомирської філії кафедри дитячої хірургії НМАПО ім. П.Л.Шупика, член Професійної спілки працівників охорони здоров’я України, лауреат Національної Медичної Премії 2012 року в категорії «Практикуючі лікарі»

Петре Степановичу, кілька місяців тому Вас визнали одним із восьми кращих практикуючих лікарів України. Розкажіть, як розпочиналась Ваша професійна кар’єра? Коли Ви зрозуміли, що медицина – справа Вашого життя?
А ще точніше, хірургія. Хірургія – справа мого життя (сміється). Моя бабуся усе життя пропрацювала повитухою у селі Синьків Залісинського району Тернопільської області. Це чудовий край, де я виріс. Свого часу моя мама вступила до Чернівецького медичного училища, яке була вимушена покинути після першого ж семестру навчання.

Чому?
Через бідність. Нестачу грошей, відсутність одягу й зимового взуття… Не зумівши здобути освіту медика, вона усе життя мріяла про медичну освіту для своїх дітей. Закінчивши у 1980 році середню школу, я з дерев’яною валізкою, у якій було кілька книжок та трошки харчів, поїхав завершувати розпочату мамою справу до Вінниці. Так я й вступив до Вінницького медичного інституту ім. М.І. Пирогова.

Ви їхали вступати до МНЗ з чітким бажанням бути хірургом?
Не зовсім. Я просто хотів бути лікарем. Зараз навіть смішно згадувати, але термін «педіатрія» тоді для мене нічого не значив. На питання голови приймальної комісії: «Ким ти хочеш бути?», – я відповів – «Лікарем». А на уточнююче запитання: «Це зрозуміло, а яким саме?», - навіть не знав, що відповісти. Вирішили: якщо люблю дітей, то буду педіатром (сміється).

Що ж відбулось з Вами по закінченні МНЗ?
Після закінчення Вінницького медичного інституту ім. М.І. Пирогова був розподілений за направленням до Житомирської обласної дитячої лікарні, де пройшли роки мого професійного росту, розвитку як фахівця, науковця та керівника. 1992 року мене призначили завідуючим Хірургічним відділенням, а з 1994-го я почав працювати обласним позаштатним дитячим хірургом. Пригадую, як давав відмову головному лікарю лікарні Марченку В.Ф від його пропозиції призначити мене завідуючим Хірургічним відділенням я давав. Своє рішення я аргументував тим, що хочу бути хірургом. Таким було моє волевиявлення, що згодом стало кроком до майстерності в хірургічній практиці.

Чи мали Ви наставників на шляху свого професійного становлення?
Завжди добрим словом згадую Могилевську К.О. (нині вже покійну), Козловського Л.Р., Бродського Б.П., Мельніка Б.А., Захарчука І.Я. Пригадую, як ми, молоді, хотіли навчитись оперувати апендицит або грижу, вважаючи це вершиною хірургії (сміється). Давно це було (замислюється).

Окрім нагородження Вас найвищою громадською відзнакою у сфері медицини Національною Медичною Премією, у переліку Ваших заслуг є й інші досягнення. Будь ласка, розкажіть про них.
Так, у 2003 році я захистив кандидатську дисертацію на тему «Комплексне лікування гострого остеомієліту у дітей», в 2011-му – докторську на тему: «Інноваційні технології в діагностиці, лікуванні та профілактиці гострої хірургічної абдомінальної патології у дітей». Був нагороджений двома почесними грамотами МОЗ України, двома грамотами Житомирської облдержадміністрації, трьома грамотами Управління охорони здоров’я Житомирської області, грамотою Житомирської обласної ради. В 2012 році став лауреатом Обласної премії В.Ф. Гербачевського. Маю 13 патентів, 147 наукових робіт надрукованих у фахових журналах. Є співавтором трьох монографій, двох науково-практичних посібників і одного атласу. Але то таке.

Хороший лікар-професіонал повинен бути тісно знайомий з закордонними практиками.
На щастя, я мав змогу ознайомитись з роботою медичних закладів Швеції, Російської Федерації, Польщі. Це незабутній досвід пізнання нового. Після закордонних відряджень розумієш… (замислюється), що ми живемо у світі контрастів. Бо якщо в одному з сіл України інгалятори чи тонометри в дефіциті, то у селищі Швеції – навіть значно дорожчого медичного обладнання більш, ніж достатньо. До речі, (додає) з вдячністю я постійно згадую й про свого наукового керівника професора Кукурузу Ю.П. та ректора ВНМУ ім. М.І. Пирогова професора, академіка Мороза В.М. Вони постійно надихали мене на розвиток наукового напрямку дитячої хірургії.

І якими були результати?
З 2000 року на базі нашої лікарні впроваджено лапароскопічні втручання в дитячому віці, навчання проходили на базі клінік м. Москва, Російська Федерація, оскільки в Україні не існувало жодної академічної бази. Ректор Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика академік Вороненко Ю.В., завідувач кафедрою Дитячої хірургії професор Данилов О.А., зважаючи на наш досвід, сприяли відкриттю в 2005 році філії кафедри дитячої хірургії по циклу «Абдомінальна лапароскопічна хірургія в дитячій практиці». Уявіть собі, навчання на якому пройшли 187 спеціалістів з усіх регіонів України. Не останню роль дитяча хірургічна служба лікарні відіграла в присвоєнні в 2012 році Житомирській обласній дитячій лікарні статусу клінічної.

Яким є кредо Вашої професійної діяльності?
Бути людиною і все вирішувати по-людськи. Коротко і зрозуміло.

Чи подаєте Ви своїм пацієнтам приклад здорового способу життя?
Чесно зізнаюсь, я курив до 1996 року. Палив доки не з’явилися проблеми зі здоров’ям. Не палю вже 17-ий рік. Правду каже народне прислів’я: «Не повіриш, доки на собі не відчуєш». Зважаючи на це, я раджу молоді, яка поки не має достатнього життєвого досвіду, подумати про ціну, яку ви платите здавалось таки зовсім невинній звичці – звичці запалити цигарку. Не дивіться на своїх однолітків, палити – не модно. Гадаю чудовим прикладом здорового пособу життя є активний відпочинок, який я веду з юнацьких років. Таких пріоритетів у дозвіллі дотримуюсь і зараз. Футбол, риболовля, робота на дачі, прогулянки у лісом – це завжди заряджає мене енергією та гарним настроєм.

Яким, на Вашу думку, повинен бути хороший лікар?
Передусім, людяним, всебічно розвиненим, компетентним, розсудливим, що особливо важливо у хірургії. Хороший лікар повинен уміти швидко приймати правильні рішення та нести за це відповідальність.

Чи може відповідати усім цим критеріям український медик?
В умовах тотального недофінансування сфери охорони здоров’я, відповідати таким критеріям в Україні надзвичайно важко. Працювати за ідею можна, однак ідея не годуватиме родину лікаря чи медсестри, не збиратиме їх дітей до школи, не оплачуватиме купівлю товарів першої необхідності.

Скажіть, будь ласка, де проходить межа між практикою безпечного самолікування та нанесенням шкоди власному здоров’ю?
Безпечне самолікування можна пропагувати в розділі чаювання, загальнофізичних процедур, раціонального харчування. Категорично забороняється займатись самолікуванням у медицині, а особливо в ургентних ситуаціях. Наразі серед молоді поширеною є практика самолікування венеричних захворювань. Причини цьому – різні, однак з часом процес переходить в хронічну стадію і у деяких випадках вилікувати його уже стає неможливо. Звісно, кожен сам господар власного життя, здоров’я, тіла, але завжди хочеться попередити негативні результати.

Поділіться, над чим працюєте зараз?
Працюю над книгою: «Проблеми гострого живота в педіатрії».

Які емоції Вас зазвичай переповнюють під час щоденної діяльності у лікарні?
В практичній діяльності більше позитивних емоцій. На стінах мого кабінету висять грамоти, дипломи, багато ікон. Одна з найперших іконок – кольорове зображення Почаївської Божої матері. Її я з вдячністю прийняв від бабусі шестирічного онука, який перебував у нас на лікуванні. Малятко тричі оперували у зв’язку з ускладненням апендициту. Бабуся дитини сказала, що немає грошей для операції, подарувавши мені цю іконку. На моє питання: «А хто ці гроші вимагає?», – вона відповіла «Так прийнято». Громада замовила службу Божу в церкві за здоров’я лікаря та пацієнта. А бабуся з онуком в коридорі відділення заспівала церковну старослов’янську пісню. І уявіть собі таку ситуацію: у відділені настала тиша, всі зупинились і вийшли з палат. А старословянська пісня лунала у такій тишині, яка панує тільки у храмі під час церковної служби. Коли зараз згадую цей момент, ще й досі відчуваю як мурашки бігають по тілу.

Чи мали Ви у лікарській практиці якісь екстрені випадки?
Робота на периферії є часто непередбачуваною Так, 17 років тому ми виїхали по санітарній авіації в одну із районних лікарень разом із лікарем-реаніматологом. На місці побачили п’ятирічного хлопчика в якого зліва від грудини в п’ятому міжреберї «стирчить» ніж. Завдяки анамнезу стало відомо, що хлопчик збирався в ліс за грибами, посковзнувся у подвір’ї та впав на лезо ножа. По сусідству проживав фельдшер, який не дозволив мамі витягнути ніж. Після огляду було прийнято рішення оперувати дитину в місцевій операційній, будівля якої була в минулому панською конюшнею. Ніж застряг в передсерді, поранивши нижню частку легені, якщо б його просто дістали, дитина могла би померти від кровотечі та тампонади серця. У подальшому дитина мала проблеми із здоров’ям, перебуваючи у нагляді в Дитячому кардіоцентрі міста Києва. Мабуть, доля не завжди залежить від лікарів, а й від вищих сил. Бо в 17 річному віці хлопець загинув від враження струмом.

Погоджуюсь, життя – незвідане. Петре Степановичу, насамкінець, завершимо нашу розмову на позитивній ноті, проханням дати універсальну пораду пацієнтам від Вас як кращого практикуючого лікаря України?
Обирайте кращого лікаря, довіряйте лікарю. Однак не перекладайте невирішені питання державою проблеми на плечі лікаря – це не його рівень відповідальності.


Анна Козаченко





Автор: Елена Беденко-Зваридчук Просмотров (4605) 19.07.2013 Теги: Русак Петро Степанович, лікар-хірург, лауреат Національної Медичної Премії
Добавить коментарий


Актуально


24.10.2016
Соціальний пакет для київського медика у 2017 році

13.10.2016
Особливості правового регулювання репродуктивної медицини та сурогатного материнства. Чи потрібні зміни?

22.08.2016
Новий зір отримають воїни АТО, учасники революції Гідності, члени їх сімей, а також малозабезпечені громадяни України