Медико-правовой портал 103-law.org.ua
проект компании МедАдвокат

Бачити дитину здоровою - для мене найбільша нагорода

27.06.2013
Комментировать


"Бачити дитину здоровою - для мене найбільша нагорода": інтерв'ю з кращим, на думку колег, кардіоревматологом України Валентиною Кононенко


Кононенко Валентина Миколаївна, лікар – дитячий кардіоревматолог кардіоревматологічного відділення Хмельницької обласної дитячої лікарні, Відмінник охорони здоров'я, лауреат Національної Медичної Премії у номінації "Кращий лікар на думку колег"


Валентино Миколаївно, чи могли б уявити себе, приміром, Заслуженим вчителем України, а не кращим лікарем на думку колег?

Могла б, оскільки ще під час навчання в школі хотіла працювати з дітьми: учити їх чи лікувати. І хоч у моїй сім’ї не було медичних працівників, бажання стати лікарем переважило мрію про здобуття професії учителя. Я обрала медицину, а згодом більш вузький напрямок – педіатрію.

Розкажіть про вибір місця роботи та спеціалізації детальніше…

Розпочну з того, що після закінчення навчання в Тернопільському медичному інституті за спеціальністю "лікувальна справа" перед комісією з розподілу молодих спеціалістів я виявила бажання працювати педіатром у Хмельницькій області, де народилася і виросла. На що почула здивування одного з членів комісії: "Та ви ентузіаст. Ідіть краще до нас працювати?! Переїжджати до Тернопільської області я не хотіла, тому і розпочала роботу дільничним педіатром в міській дитячій лікарні на Хмельниччині. З 1973 року після проходження курсів спеціалізації з дитячої кардіоревматології вся моя трудова діяльність була пов’язана з обласною дитячою лікарнею. Працювала я там лікарем кардіоревматологічного відділення, асистентом кафедри педіатрії Хмельницького філіалу факультету удосконалення лікарів Вінницького медінституту У 1982 році була рекомендована головним лікарем на посаду головного педіатра обласного управління охорони здоров’я, де працювала до 1995 року. Після цього повернулася в обласну дитячу лікарню завідуючою кардіоревматологічним відділенням.

Коли удостоїлись відзнаки "Відмінник охорони здоров’я", що передувала отриманню Вами Національної Медичної Премії?

Під час роботи в обласному управлінні охорони здоров’я.

 Чи напрацювали за десятки років роботи лікарем Ви собі професійне кредо?

Напевно, що так. Багаторічний досвід роботи лікарем переконав мене у тому, що необхідно постійно розвиватись, вдосконалюватись, працювати професійно та сумлінно, незалежно від займаної посади в медичній галузі.

Чи могли б назвати себе відмінним прикладом для наслідування у плані дотримання здорового способу життя?

Я не палю, не вживаю спиртного, дотримуюсь правил збалансованого харчування. Час від часу займаюсь гімнастикою. Раніше відвідувала фізкультурний диспансер, займалася у групі здоров'я. Зважаючи на такий стиль життя, так, я могла б назвати себе носієм здоровий спосіб життя і доволі хорошим прикладом людини, яка віддає перевагу активному відпочинку.

Яким чином пропагуєте здоровий спосіб життя в колі своїх пацієнтів?

Щирою бесідою з їх батьками, близькими та рідними людьми. Адже як мої маленькі пацієнти, так і їх дорослі родичі повинні розуміти, що рух - запорука здоров’я та гарного настрою.

Кого б назвали еталоном лікаря-профіесіонала?

Думаю, М.М.Амосова. Разом з цим, у моєму оточенні було досить багато й інших лікарів, що стали для мене відмінним прикладом для наслідування. На них я рівнялась, а їх професіоналізму та самовіддачі в роботі по-доброму заздрила. Ці люди були моїми вчителями, а також наставниками, яким вдалося врятували життя не одній дитині.

"Хороший лікар" - поняття збірне, тим не менш, поділіться з нами власною точкою зору: яким повинен бути хороший лікар?

Перш за все, професіоналом. По-друге, особистістю з розвиненим почуттям відповідальності за життя та здоров’я пацієнтів. По-третє, милосердною людиною.

Якою буде Ваша професійна універсальна порада для пацієнтів?

Від себе, як дитячого кардіоревматолога, можу порадити пацієнтам наступне: загартовуйтесь, активно займайтесь фізкультурою та спортом. А під час появи перших симптомів захворювання, вчасно звертайтеся за медичною допомогою до лікарів.

Розкажіть, над чим працюєте зараз?

Займаюсь щоденною клопіткою роботою лікаря. Працюю з пацієнтами в стаціонарі та поліклініці. Багато часу віддаю просвітницькій роботі, адже розумію: кожна мама чи тато хоче знати, як уберегти свою дитину від хвороби, чим їй зарадити. Планую й надалі продовжувати роботу в такому ж режимі.

Як ставитесь до практики самолікування?

Чесно кажучи, з пересторогою, адже знаю не один випадок, коли самолікування ставало причиною запізнілої діагностики та лікування серйозного захворювання. Курс лікування повинен назначати лікар, а не людина без медичної освіти. Можливо, тому ані знахарям, ані екстрасенсам я абсолютно не довіряю.

Чи були у Вашій лікарняній практиці ситуації з розряду тих, які Ви пам’ятатимете усе своє життя?

Так, були. Одним із пам’ятних випадків, що трапилися зі мною під час виконання професійних обов'язків, стало лікування маленької Галинки. Дівчинці було лише 2 місяці, коли вона потрапила до нашого стаціонару у вкрай тяжкому стані: з важкою формою пневмонії і токсикозом. Хвороба довго не відступала, з’явились тяжкі ускладнення. Силами Бога та нашого колективу, дівчинка одужала. Пройшло близько 2-х років, коли до мене завітала гарненька дівчинка з великим букетом осінніх квітів у руках. Вона була здоровою і усміхненою красунею, яка подорослішавши, запросила мене на своє весілля.

Гарна історія…

Так, був серед моїх пацієнтів й маленький 3-хрічний хлопчик, який лікувався від ангіни у нашій лікарі за місцем проживання. Після застосування антибіотиків та протизапальних препаратів у дитини розкинувся синдром Стівена-Джонса. Стан дитини виявився вкрай важким, розвинувся сепсис. Його шлях до одужання був не з легких і тривав понад 2 місяці. Коли ж дитинка залишала відділення здоровою, йдучи додому з палати лікарні на своїх тоненьких схудлих ніжках, я ледь стримувала сльози. Бачити цю дитинку здоровою було для мене найбільшою з усіх існуючих нагород.

А чи були у Вашій практиці прикрі випадки?

Були й такі… Одного разу я лікувала 14-річну дівчинку. У Людмили, так звали мою пацієнтку, був вузликовий периартеріїт. Це надзвичайно тяжке захворювання, у більшості випадків - не виліковне. Коли у дівчинки розпочався некроз тканин в області великих пальців обох стоп, я, будучи недостатньо досвідченим лікарем, звернулася за консультацією до травматолога, який вирішив ампутувати пальці. На моє щастя, з курсів підвищення кваліфікації повернувся лікар, мій учитель, який не допустив ампутації, зберігши ноги моєї пацієнтки цілими і неушкодженими. Згодом Людмила обрала собі іншого лікаря, а я вперше отримала урок на все життя.

Яким, на Вашу думку, має бути медичний працівник, абу и у 2013 році бути гідним носити звання лауреата Національної Медичної Премії?

Він має бути людиною, що віддана своїй справі, яка попри високий рівень професіоналізму, продовжує активно розвиватись: вчитись, пізнавати нове, а також застосовувати ці новації під час виконання своїх професійних обов'язків. Лауреат Національної Медичної Премії 2013 року повинен любити людей, а найбільше дітей, та роботи усе можливе задля збереження їх здоров'я.




















Прес-служба Національної Медичної Премії, Анна Козаченко




Автор: Елена Беденко-Зваридчук Просмотров (2872) 27.06.2013 Теги: Національна медична пермія, Валентина Кононенко, кращий лікар
Добавить коментарий


Актуально


24.10.2016
Соціальний пакет для київського медика у 2017 році

13.10.2016
Особливості правового регулювання репродуктивної медицини та сурогатного материнства. Чи потрібні зміни?

22.08.2016
Новий зір отримають воїни АТО, учасники революції Гідності, члени їх сімей, а також малозабезпечені громадяни України