Я вважаю себе людиною, яка веде здоровий спосіб життя. Я не палю, не зловживаю алкоголем і віддаю перевагу активному відпочинку. Рух - це запорука здоров'я, про що я неодноразово наголошую у свої статтях
Апанасенко Геннадій Леонідович
,
завідувач кафедри спортивної медицини та санології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. Шупика, головний санолог МОЗ України
, лауреат Національної Медичної Премії 2012 року у номінації «За розвиток здорового способу життя та здоров’я»
Дитячі мрії щодо вибору майбутньої професії – переважно передбачувані. Ще якихось там кілька десятків років тому усі хотіли бути космонавтами, вчителями. Були серед дітей й такі, що мало не з пелюшок мріяли допомагати хворим. Чи належали свого часу й Ви до таких мрійників? Надавали першу домедичну допомогу друзям нашим меншим?
Ні, ніколи не думав про те, що працюватиму в сфері охорони здоров'я. В юності я любив спорт, особливо волейбол. Заняттям саме цим видом спорту й віддавав левову частку свого часу. Лікарем же я став абсолютно випадково…
Як же так трапилось?
Одно теплого травневого ранку до мого шкільного класу зайшов представник військкомату і почав агітувати (як у кінофільмі "Фанфан-тюльпан") до вступу. З переліку пропонованих ним варіантів, я обрав той, який цікавив мене найбільше. Вибір впав на волейбол. Я знав, що у Ленінградській військово-морській медичній академії ім.. С.М. Кірова грають чемпіони світу, тому після закінчення Ужгородської загальноосвітньої школи вирішив вступати саме до цього ВНЗ. У 1959 році я закінчив Військово-морський факультет, а медицина виявилась випадковістю…
Як складалася Ваша доля після закінчення навчання в академії?
Після розподілу мене направили на Далекий Схід. Умови життя після Ленінграду (зараз Санкт-Петербургу) там були далеко не найкращі. Після 8-річної служби на Далекому Сході я вступив 1967-го до ад'юнктури кафедри фізичного виховання та лікарського контролю Військово-медичної академії.
Чому саме кафедра спортивної медицини?
Скільки себе пам’ятаю, я завжди активно займався спортом. Під час служби на Далекому Сході був неодноразовим чемпіоном різних спортивних змагань, навіть вів групу загальнофізичної підготовки командуючих флотом. Відтак, вирішив, що найкраще зможу реалізувати себе у тій сфері медицини, що займається забезпеченням здоров'я спортсменів.
Як визначились із темою свої кандидатської дисертації?
Я був флотською людиною, яка займалася проблемами здоров'я особового складу військово-морського флоту ССР. Зважаючи на це, темою своєї кандидатської дисертації обрав проблематику відновлення функцій людського організму після походів особистих складів підводних човнів.
Служба на підводних човнах справляла настільки згубний вплив на організм підводників, що обумовила безперечну актуальність Вашої кандидатської?
Нажаль, так і було. Тогочасні умови служби на підводних човнах перетворювали абсолютно здорових людей на хворих. Моїм же завданням було припинення цього деструктивного процесу, аби люди після тяжких умов бойової служби мали змогу повернутися до повноцінного цивільного життя у мирному світі.
Геннадію Леонідовичу, наскільки мені відомо, то Ви не просто кандидат, а доктор медичних наук. Коло Ваших наукових інтересів залишилось сталим? Чи зазнав трансформацій предмет дослідження в процесі прийняття рішення про підготовку докторської дисертації?
У 1970-му я достроково захистив кандидатську. Зважаючи на те, що під час роботи над нею я виявив непогані здібності до науки, мене залишили працювати в академії на кафедрі фізіології підводного плавання, яка займалась роботою з підводниками та водолазами. Буквально через 5 років я захистив докторську. Так, предмет мого дослідження дещо змінився: більше мене почали цікавити процеси оцінки стану здоров'я особового складу підводних човнів, і те, яким чином ці стани можуть впливати та працездатність підводників.
Як складалася кар’єра після служби на Далекому Сході?
У 1979 році я звільнився і повернувся до Києва. На Батьківщині працював на 3-х посадах, які поєднував з роботою по сумісництву. Рік працював керівником Відділу НДІ медичних проблем і фізичної культури, 10 років присвятив роботі завідувачем Кафедри лікарського контролю та ЛФК Київського медичного інституту. І от уже 22 роки я керую Кафедрою спортивної медицини та санології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. Шупика.
Над чим працюєте зараз?
Як і раніше, над підняттям на рівень загальнодержавного обговорення колосального парадоксу в медицині. Полягає він у тому, що ставлячи перед собою завдання досягнення здоров'я, медицина займається хворобами. І усі кошти, які виділяються на фінансування сфери охорони здоров’я йдуть на розвиток індустрії хвороб: пошук хвороб, боротьбу з хворобами… Постає запитання: а чому не займатися здоров'ям, це ж набагато простіше?
У 2012 році Ви були удостоєні звання лауреата Національної Медичної Премії у номінації "за розвиток здорового способу життя та здоров’я". Такий статус передбачає Вашу професійну активність та чітку життєву позицію у справі пропаганди здоров’я та здорового способу життя? Розкажіть, про Вашу діяльність на цьому поприщі?
Я вважаю себе людиною, яка веде здоровий спосіб життя. Я не палю, не зловживаю алкоголем і віддаю перевагу активному відпочинку. Рух - це запорука здоров'я, про що я неодноразово наголошую у свої статтях як на сторінках спеціалізованої літератури, так і на шпальтах загальноукраїнських ЗМІ. Інколи читаю лекції, спілкуючись напряму з громадськістю. Окрім цього, я 10 років був ведучим програми "Планета здоров'я", що виходила в ефір на телеканалі "Інтер".
Якою буде універсальна професійна порада від Вас, як кращого санолога України, для пацієнтів?
Контролюйте своє здоров'я! Не чекайте появи перших симптомів захворювання! У медицині існує закономірність: захворювання розвивається тільки після того, як знижується загальний рівень здоров’я. Свого часу я описав цей феномен, який назвав "безпечним рівнем здоров'я". Доти, доки людина знаходитиметься у межах безпечного рівня здоров'я, їй не загрожуватимуть ніякі хвороби. Я не беру до уваги травми… Коли ж людина вийшла за її рамки, в її організмі поступово починають розвиватися захворювання, які обумовлюються генетичною структурою індивідууму.
Чи маєте власно сформоване професійне кредо?
Будь здоровий, завжди здоровий!
Хороший лікар, який він?
Вдумливий, розумний, порядний, знавець своєї справи, який спраглий до нових знань і постійно працює над розвитком своїх професійних умінь.
Кого вважаєте таким фахівцем?
Людина може стверджувати про рівень професійних якостей інших тільки тоді, коли стикалась з ними особисто. Я ж, на щастя, до лікарень потрапляю надзвичайно рідко. Тим не менше, зараз я проходжу лікування у травматологічному відділенні Головного військово-медичного клінічного шпиталю ордену Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь". Тут мені вдалось переконатися у високих професійних якостях Ігоря Станіславовича Савка та Юрія Олександровича Ярмолюка. В Україні працювало і працює достатньо багато хороших лікарів. Наразі ж першими пригадуються ті, з ким доводилось стикатися останнім часом. Маю й серед свої учнів прекрасних лікарів. Наприклад, я готовий довірити своє здоров'я та життя Гаврилюку Володимиру Олександровичу, який навчається у мене на аспірантурі. Він прекрасний лікар.
З історичних чи літературних персонажів, хто на Вашу думку, був би ідеальним лікарем?
Обожнюю професора Преображенського!
Якими будуть лауреати Національної Медичної Премії у 2013 році, чи відрізнятимуться вони від лауреатів 2012-го?
Думаю особливих відмінностей не буде, а премію отримають такі ж гідні медики, які були удостоєні звання лауреата й у 2012-му. Думаю, що популяризація конкурсу з року в рік відшуковуватиме серед представників медичної спільноти ще цікавіших особистостей, про діяльність яких потрібно розповідати українській громадськості як на регіональному, так і на загальноукраїнському рівнях.
За якими критеріями Ви б порадили Національній Медичній Премії обирати своїх лауреатів?
Це дуже складне питання… Першим критерієм повинен стати професіоналізм, який включає думку колег про кандидата на отримання Національної Медичної Премії. Другим – успішність виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків. Третім – людяність, доброта, любов до своєї професії. Четвертим – "комфортність" для пацієнта. П'ятим – інтелігентність, яка передбачає освіченість, вихованість. Хороший лікар повинен завжди гідно поводитися як за операційним столом, так і поза межами лікарні. Я знаю чимало відомих лікарів, які під час операції ведуть себе не зовсім адекватно: кричать на медсестер, кидаються інструментами, якщо щось не вдається, і висловлюють свої думки у формі, яка є надзвичайно далекою від інтелігентної. Хороший лікар повинен постійно працювати над собою…
Інакше?
Інакше залишаєшся на пероні вокзалу, дивлячись услід від’їжджаючому потягу.
Анна Козаченко, прес-служба Національної Медичної Премії
Автор:
Елена Беденко-Зваридчук
Просмотров (3785)
Категория:
Права пациентов
01.07.2013
Ключевые слова:
здоровий спосіб життя, хороший лікар, професіоналізм, професор Преображенський