Велика справа – дарувати людям надію на здоров’я та шанс на життя. Професія лікаря – це моє життя

Комментировать

Задать вопрос юристу

Бережіть себе, слідкуйте за собою, вдосконалюйтесь, думайте та будьте обережними
інтерв’ю з кращим практикуючим хірургом Миколою Романюком

Романюк Микола Михайлович , головний лікар Чернігівської обласної лікарні, лікар-хірург, Заслужений лікар України, лауреат Національної Медичної Премії 2012 року у номінації «Адміністратори закладів охорони здоров’я»


Чому вирішили пов’язати долю з медициною, обравши спеціалізацію лікаря-хірурга?
Велика справа – дарувати людям надію на здоров’я та шанс на життя. Професія лікаря – це моє життя. Долю моєї майбутньої професії, напевно, вимолив у Господа Бога батько, який пройшов усю війну та двічі був поранений. Лікувавшись у військово-польових лазаретах і госпіталях та допомагаючи медичному персоналу у порятунку людей, тато переконався у тому, наскільки важливою є професія медичного працівника. У своїх молитвах він просив Бога, аби той уберіг його від смерті. Батько обіцяв Господу, що якщо по закінченні воєнних дій у нього з’явиться сім’я, то майбутні діти працюватимуть медиками. Так і трапилось. Я та мій брат спочатку освоїли професію фельдшера, а згодом стали лікарями. Я хірургом, а брат – педіатром. Інтерес до медицини у мене з’явився після закінчення середньої школи, а палке бажання стати лікарем – підчас проходження строкової військової служби.

До Вас з братом медики у родині були?
Ні, усі родичі працювали хліборобами. У нашій родині я став першим та, на щастя, не останнім лікарем. Моя дружина – медична сестра. Вдячний Богу за те, що й сини успадкували любов до медицини, ставши травматологом і акушером-гінекологом. У свою чергу їх дружини працюють також лікарями: ревматологом та невропатологом. Так ми і започаткували сімейну династію лікарів. Сподіваюсь, її продовження буде й у внучатах. А їх у мене – четверо: 2 внука та 2 внучки.

Повернімося з Вами до періоду закінчення середньої школи і згадаймо, яким був Ваш шлях у напрямку професійного становлення?
Після закінчення середньої школи я вступив до Коломийського медичного училища, яке успішно закінчив, здобувши професію фельдшера. Трудову діяльність розпочав завідувачем фельдшерського пункту села Запруття Снятинського району, що на Івано-Франківщині. Згодом працював помічником санітарного лікаря Снятинської районної санітарно-епідеміологічної станції, фельдшером швидкої медичної допомоги центральної районної лікарні, санінструктором батальйону на військовій службі. Пройшовши випробування на восьмимісячних підготовчих курсах, я успішно склав вступні іспити і вступив до Чернівецького державного медичного інституту на лікувальний факультет. Увесь період навчання відпрацьовував на півставки медичною сестрою ЛОР-відділення міської лікарні. По закінчення інституту державна комісія мене направила мене в розпорядження Чернігівського облздороввідділу для проходження інтернатури по хірургії. Згодом я вже працював лікарем-хірургом в Козелецькій центральній районній лікарні. 5 років я пропрацював хірургом-ординатором у відділенні, 13 років заступником головного лікаря району з медичної частини та за сумісництвом лікарем-хірургом, рік головним лікарем району. В 2000 році був переведений на посаду заступника начальника управління охорони здоров’я Чернігівської облдержадміністрації, через півтора року призначений начальником цього управління.

Відколи ж Ви працюєте на посаді головного лікаря Чернігівської обласної лікарні, яка принесла Вам перемогу у Національній Медичній Премії?
З 2003 року й до сьогодні… Шлях до визнання кращим адміністратором закладу охорони здоров’я включав й попереднє присвоєння мені кваліфікації лікаря вищої категорії. У 2007 році – звання «Заслужений лікар України», а у 2012 році мене нагородили Орденом «За заслуги» ІІІ ступеню.

Якби Ви сформулювали кредо своєї професійної діяльності?
У роботі та житті я намагаюсь дотримуватися принципів патріотизму, професіоналізму та порядності. Тому кредо моєї діяльності: «Поспішай робити добро людям!».

Окрім патріотизму, професіоналізму та порядності, яким ще, на Вашу думку, повинен бути хороший лікар?
Він повинен бути фахівцем з відповідною теоретичною підготовкою, професійним досвідом, який постійно працює над собою, любить свою професію, відданий їй серцем і душею, співчуває кожному пацієнту, відноситься до нього як до найріднішої людини, а також передає свої знання і досвід молодшим колегам.

Кого б назвали людиною, яка відповідає вищезазначеним критеріям лікаря-професіонала?
Сидорука Фавста Федоровича, адже це хірург від Бога. Заслужений лікар УРСР, кандидат медичних наук, він більше тридцяти років був головним лікарем Козелецької центральної районної лікарні і одночасно завідувачем хірургічного відділення. Через його школу пройшла сотня хірургів, які перейняли його досвід і сьогодні працюють в різних медичних закладах України. Багато з них стали докторами медичних наук, доцентами, професорами, Заслуженими лікарями України. А десятки тисяч врятованих ним пацієнтів й до сьогодні згадують добрим словом нині покійного свого спасителя  «доктора Фауста». Це був геніальний лікар-хірург, який провів за операційним столом більше півстоліття. 20 років мені пощастило оперувати разом з таким Великим учителем.

Якими будуть Ваші універсальні поради широкому колу громадськості для підтримання належного рівня здоров’я?
Шановні українці та жителі нашої держави, бережіть себе! З великою увагою, повагою та відповідальністю ставтесь до власного здоров’я. Слідкуйте за собою! У обов’язковому порядку періодично проходьте профілактичні медичні огляди. Учіться відвідувати лікаря ще здоровими, аби запобігти виникненню хвороб. Вдосконалюйтесь! Намагайтесь максимально наблизитись до здорового способу життя. Будьте обережними! Вчасно звертайтесь за медичною допомогою, дотримуйтесь порад та приписів лікаря. Думайте! Не займатися самолікуванням, діючи на власний розсуд чи слідуючи порадам людей, які не є фахівцями в сфері охорони здоров’я.

Тобто Ви негативно ставитесь до самолікування, яке так поширене серед українців? Де проходить межа між практикою безпечного самолікування та нанесення шкоди власному здоров’ю?
Негативно! Безпечного самолікування немає, а тому межі не існує! Самолікування, як правило, це лікування «в сліпу навпомацки», а тому – це пряма загроза нанесенню шкоди власному здоров’ю!

Миколо Михайловичу, чи подаєте Ви власною персоною приклад ведення здорового способу життя своїм пацієнтам?
Певною мірою так. По-перше, тому що я сам намагаюсь вести здоровий спосіб життя. 8 років тому кинув палити, хоча інтенсивно палив більше 40-ка років. Алкогольні напої практично не вживаю, а коли і випадає така необхідність, то виключно якісні і в малих дозах. У боротьбі з гіподинамією у моєму арсеналі – щоденні ранкові та вечірні прогулянки з песиком. А у вихідні та святкові дні я – з внучатами у сквері, міському парку. У зимовий час я практично щоранку і щовечора займаюсь на велоергометрі, а вже з ранньої весни і до пізньої осені у мене – роботи на дачі. Намагаюсь розпочати день із зарядки. Дотримуюсь збалансованого режиму харчування, сплю не більше і не менше 6-7 годин на добу. А також щорічно проходжу регулярні медичні профілактичні огляди, виконую всі рекомендації моїх колег. По-друге, мені часто доводиться виступати у ЗМІ, з читанням лекцій на курсах підвищення кваліфікації медичних працівників, з проведенням бесід серед пацієнтів та колег.

Ви людина активна, для якої рух – це стиль життя. Розкажіть, над чим працюєте зараз.
Над покращенням матеріально-технічної бази обласної лікарні – проведення капітального ремонту відділень хірургічного корпусу. А також над оптимізацією ліжкового фонду закладу, організацією відділень, яких немає в складі лікарні – це кардіологічне, гінекологічне, торакальне. У моїх найближчих планах – оснащення відділення судинної хірургії ангіографом і створення відділення кардіохірургії, нейрореанімації.

Яких емоцій, позитивних чи негативних, у Вашій лікарській практиці було більше?
Безумовно, більше – позитивних. Такі емоції додають мені та моїм колегам-лікарям щоденної наснаги під час виконання ними своїх професійних обов’язків. Скажімо, якщо у хірурга на сто позитивних емоцій одна – негативна, то це, вибачте за таке порівняння, як ложка дьогтю в бочці меду. Можливо, тому й середній вік хірургів найменший з-поміж інших медичних спеціалізацій.

А що викликає у Вас позитивні та негативні емоції?
Позитивні – візити пацієнтів, очі яких сповнені іскорок радості та вдячності. У такі моменти, вважаю, кожен лікар відчуває, що його працю цінують, а його особистість поважають. Допомагати людям – приємно. Коли ж докладаєш чимало зусиль, витрачаєш велику кількість енергії, проводиш технічно блискучу операцію з використанням найсучаснішої медикаментозної терапії, а хворого врятувати не вдається… У такі моменти відчуваєш крах, а сльози і печалі рідних померлого стають рубцем на серці у лікаря.

Наведіть кілька найяскравіших (у плані позитивних і негативних емоцій) прикладів з Вашої лікарської практики .
Коли я працював в районі, близька мені людина звернулася з проханням провести УЗД обстеження органів черевної порожнини. Ця жінка більше 20 років хворіла цукровим діабетом, отримуючи велику дозу інсуліну. Після обстеження була проведена додаткова діагностика, в результаті якої у пацієнтки виявили загрозу на пухлину сліпої кишки. Пухлина була великих розмірів, тому я вирішив направити хвору до обласного онкологічного диспансеру. Попри це жінка зі своїм чоловіком і сином відмовились їхати до області, наполягаючи на тому, аби оперував я.

І Ви погодились?
Розуміючи її важку супутню патологію та великий ризик післяопераційного виходжування я все робив, щоб переконати їх в доцільності проведення операції в спеціалізованому центрі. Однак мої старання виявились марними. Хвора прийняла рішення: якщо я її не прооперую – її ніхто не оперуватиме. Я не міг залишити її на вірну смерть, тому прийняв рішення ризикнути. Операція пройшла задовільно, була проведена правостороння геміколонектомія з видаленням пухлини. Післяопераційний період протікав з деякими складнощами, однак хвору в задовільному стані виписали з лікарні. Прожила вона ще біля 10 років. Безумовно, для мене це була надзвичайно сильна емоція. Тож, коли я зустрічав цю пацієнтку після операції, то був радий за неї і гордий за себе.

Миколо Михайловичу, дякуємо Вам за вичерпну розмову і завершимо її прогнозами на позитивній нотці. Яким бачите лауреата Національної Медичної Премії 2013 року?
Фаховим медичним працівником, що відповідає усім вищевказаним критеріям хорошого лікаря, є вірним клятві Гіпократа, має за плечима чималий довід лікування та догляду за хворими, а також повсякденно вносить вклад в покращення медичної допомоги людям, які цього потребують.

Анна Козаченко, прес-служба Національної Медичної Премії

Довідка: Національна Медична Премія (НМП) – перший в Україні масштабний проект, в рамках якого відбувається вибір та нагородження найкращих медичних працівників та лікарняно-профілактичних закладів. 19 жовтня 2012 року відбулась перша урочиста церемонія нагородження кращих медичних працівників України найвищою незалежною громадською відзнакою у сфері медицини – Національною Медичною Премією. Церемонія нагородження кращих медичних працівників, а також закладів охорони здоров’я України 2013 року очікується у жовтні поточного року.